Глава 12. Вдома

Глава 12.  Повернення додому

Тiна вистрибнула з машини, пiдслизнулась, але втрималась на ногах i побiгла в сторону площi. Вона бачила машину полiцiї,декiлькох копiв, але все нiби крiзь туман. Її уява малювала страшні картини.

«Боже, хай вона буде жива, будь ласка!» - лише одна думка пронизливо бринiла у головi. Тiна налетiла на одного з полiцейских, вiн притримав  рукою.

-Панi, зачекайте, сюди не можна.

-Там моя донька! – Тiна схопилась за смугасту стрiчку, нiби за рятiвний круг.

-Вашi документи?

Тремтячими руками жiнка дiстала з кишенi ID картку. Чоловiк у формi порiвняв зображення iз заплаканним обличчям Тiни i сказав:

-Добре, ходiмо зi мною.

Сержант Роздобудько Роман Георгiйович (саме так звали полiцейського) провiв Тiну повз машини i юрбу зацiкавлених перехожих. I тут крiзь вiдчиненi дверi однiєї  з машин вона побачила її   - Ладу. Вона була загорнута у чиюсь куртку, в руках тримала паперовий стаканчик з чаєм. Пiд очима – темнi кола, волосся скувйоджене. Але жива! Тiна кинулась до неї, пригорнула, iз очей градом покотилися сльози.  Маленька ручка погладида  по щоцi.

-Мам, ти чого? Зi мною все добре. – голос доньки привiв  до тями.

-Тiна Миколаївна, завтра вам треба буде пiд`ї хати у вiддiлок. А зараз ми вiдвеземо вас додому.

-Чекайте, нам потрiбно у лiкарню! У моєї  доньки проблеми з серцем.

-Лiкарi вже обстежили Ладу, наразi нiяких проблем не виявлено, додатковi обстеження ви можете провести пiзнiше.

-Мам – Лада потягнула Тiну за руку. – Поїхали додому.

Потiм їх чекала дорога. Тiна мiцно тримала доньку за руку, нiби боялась, що вона знову зникне.

Бiля пiд`їзду  їх зустрiв схвильований Iгор, вiн подякував полiцейским i, обiймаючи однiєю рукою дружину, пiдхопив малу на руки. Тiна натиснула кнопку 8 поверху. Лада в цей момент вже дрiмала. Не роздягаючись, Тiна вклала донечку у дитячiй, погладила  по щоцi, прибрала волосся з обличчя. Вона виглядала якось по - iншому. Порозовiли щоки, з`явився блиск у очах.

Iгор чекав  на кухнi. По традицїi  заварив два горнятка свого фiрмового чаю, на столi з`явились апельсиновi тiстечка. Вiн посмiхався, так впевнено i ласкаво, пiдбадьорюючи, як вiн це вмiв.

-Коли ти все встигаєш? – Тiна нарештi скинула пальто i вологий шарф, закрутила волосся у гульку.

-Сiдай, чай охолоне, - пiдморгнув чоловiк у вiдповiдь.

-Тобi щось пояснили?

-Нi, завтра потрiбно  їхати у вiддiлок о 10:00.

Ковток теплого чаю привiв жiнку до тями.

-Я питала у неї, але вона так стомилась...

-Давай не будемо поки що чiпати Ладу. Вона i так пережила забагато за цi днi. Пiдемо до полiцiї  разом, і там, сподiваюсь, нам дадуть вiдповiдi на всi питання.

Тіна посміхнулась і допивши теплий чай, вони з чоловіком мирно заснули у спальні.

Тiльки  голова торкнулась подушки, i тут раптом - вибух, спалах свiтла, стривоженi очi i пронизливий крик «маааам!». Тiна рiзко прокинулась. Чоло спiтнiло, сердце калатало так, нiби вона пробiгла стометровку. Тiна озирнулась по сторонам - поряд мирно спить чоловiк, за вiкном – сiрий свiтанок.

-Фуух… - Тiна пiдвелась i взяла склянку з водою, що стояла поряд. Перед очима пронеслись подiї  вчорашнього вечора i жiнка згадала, що Лада вже знайшлась, вона вдома, все добре.

Загорнувшись у ковдру, Тiна вийшла i обережно зазирнула в дитячу – так i є,  донька солодко спить, обiйнявши iграшкового собаку. Тiна глянула на годинник – вже 7:30 ранку. Заснути  точно не вийде. Тiна пiдiбрала волосся, накинула на плечi стару сорочку чоловiка, вiдчинила холодильник. Дiстала з полички сир, яйця, кокосову олію, на поличцi знайшла  борошно. Пройшло 15 хвилин – i на столi вже стояли рум `янi сирники i абрикосовий джем. Тiна старанно натирала iмбир i лимонну цедру для чаю. Незчулася, як за плечi її обiйняли теплi руки.

-Моя ж ти хазяйновита! Вiд цього аромату ніде не сховаєшся.

-Я на це i розраховую. Буди Ладу i я вас чекаю, поки все не охололо.

Iгор жартiвливо «вiддав честь» i вже через 2 хвилини на кухню забiгли мокрi та щасливi Iгор та його маленька копiя. Тiна мiцно обiйняла доню, зарилась обличчям у її  кучерi.

-Я така голодна, мам!

-Сiдай, сiдай, вже все готове.

З неабияким апетитом трійця  почала знищувати снiданок. Тiна дивилась на замазане джемом обличчя доньки i  їй навiть не вiрилось, що все так, як ранiше – чоловiк з очима кольору океану, тихий смiх Лади, за вiкном прокидається сонне мicто. Найбiльше вона любила  їхні такi простi й лiнивi ранки, коли все душевно i без поспiху.

Але сьогоднi Тiнi так i кортiло дiзнатись, що зруйнувало  її  тихе щастя.

-Ладочко, ти ж розповiсиш нам, що з тобою сталося? – обережно почала вона.

Лада спокiйно подивилась на неї, у очах сяяли смiшинки.

- А що сталося? Все добре. Я була з Рубiною, вона навчила мене циганським танцям,а ще я познайомилась з Барбi, Мадiною та Яношем, їм також по 9 рокiв, як i менi. А барон мені подарував браслет з дерева, він сам їх випилює.

Тiна з чоловiком перезирнулись з подивом. Потiм Iгор пiдвiвся та прибрав брудний посуд.

-Доню, ми тебе завеземо до бабусi Нiни, а самi поїдемо по справам, добре? Це ненадовго.

-Окей, я вже скучила за нею – мала побiгла до своєї  кiмнати збиратись.

-Люба, збирайся. Вже час  їхати до вiддiлку. – Ігор посміхнувся, але Тіна спіймала у його очах краплю хвилювання.

Жiнка кивнула i пiшла до гардеробної . Обравши свiтлi джинси та темно – зелений светр, вона присiла бiля дзеркала, шукаючи у сумцi косметичку. Тiна замалювала синi кола пiд очима, але хвилювання всерединi зростало. Останнiй штрих – свiтло - рожевий блиск для губ i Тiна вже вiдчиняла вхiднi дверi. Чоловiк вже чекав   в машинi разом iз Ладою.

Батьки заїхали у тiсний провулок, де вже чекала бабуся у заквiтчанiй хустцi i з рудим Мурчиком на руках. На щастя,  їй не було нiчого вiдомо про зникнення онуки, i подружжя вирiшило приховати вiд неї  цей факт – у матерi Iгора теж було слабке серце.