Глава 10. Обнадійлива новина

Три тижні, проведені у сміттєвому містечку здавались Ладі декількома днями. Вона досить швидко звикла  до місцевих звичаїв і до жителів. Як не дивно, її спокійний характер та витримка допомогли Ладі потоваришувати з Барбі, Мадіною і Еммою, з якими в перший день стосунки склалися не найкращим чином.

Кілька днів вони ще косо дивились одне на одного, дівчата сміялись із занадто вихованої гості, але потім звикли. Згодом дівчата вже заплітали її пухнасті кучері у коси, обмінювались прикрасами, плели вінки з кульбабок. Лада цікавилась абсолютно всім, що відбувалось навкруги і намагалась допомогти. Для неї життя у таборі було цікавою пригодою, і відсутніть комфортних умов не була перешкодою для того, щоб насолоджуватись життям..

Виявилось, що діти і жінки тут збирають пластикові пляшки. Кожні три дні до смітнику приїжджали машини і забирали величезні мішки пластику. Більшість чоловіків на світанку кудись зникали і з`являлись ближче до ночі, приносили їжу і воду у великих ємкостях.

Лада разом з іншими дітьми збирала  і сортувала кришечки від пляшок по кольору і матеріалу. Зоя з подивом помітила, що їй подобається ця справа, і загалом, життя тут. Дівчинка не могла звикнути лише до постійного сморіду.  Місцеві жителі з часом звикли до гостей і вже ніхто не дивився на них, як на прибульців.  Тим паче, що слово барона Янко було законом і Рубіна, як його дружина  користувалась неабияким авторитетом. Зоя допомагала жінкам, одним оком завжди слідкуючи за Ладою, і насправді для неї тут мало було незвичного. Все ж таки, шлюб з Атилою наклав певний відбиток на її життя і погляди. Але чим більше проходило часу, тим частіше Зоя замислювалась про те, що треба повернути Ладу додому. Найбільше жінку насторожувало те, що Ладу занадто полюбив барон Янко. В нього було чотири своїх доньки і три сина, але останнім часом він приділяв увагу лише  Ладі, почав називати її «чай», що в перекладі з його мови означало «доня»,  а Лада з радістю відповідала йому взаємністю. Янко приносив дівчинці іграшки, що сам випилював з дерева, цукерки, водив її разом з іншими дітьми у сусідній ліс. Зоя знала, що він не образить Ладу, проте наближався момент, коли їм потрібно буде повертатись, і жінка не хотіла, щоб виникли якісь проблеми. А ще…у Лади три дні тому закінчились ліки. Спочатку Зоя з острахом чекала цього часу, а потім помітила, що нічого не змінилось. Навпаки, Лада стала більш енергійною, ніколи не скаржилась на погане самопочуття, а рум`янець на щічках змішався з легкою засмагою.

Одного дня, закінчивши всі справи, Зоя вийшла за межі смітника, щоб трохи побути наодинці з собою. Здавалося, тут повітря було чистим і прохолодним, відчувався аромат бузку, що саме розквітав неподалік. Зоя не знала, який сьогодні день тижня, котра година, але від цього відчувала себе більш вільною. Ніби вона звільнилась від рамок, які обмежували її весь цей час. Раптом чиясь рука м`яко лягла на її плече. Зоя злякалась, але озирнувшись, побачила Рубіну.

-Вибач, я налякала тебе?

-Трохи є. Хоча мене злякати не так легко, як здається.

- Облиш. Між іншим, в мене для тебе є хороша новина. – у очах Рубіни блиснув хитрий вогник. – Здогадуєшся, яка саме?

- Невже про Штефана?

-Так, Янко сьогодні сказав, що його затримали. Вже пройшов суд, і можеш бути впевнена – його не скоро випустять з під варти. Якщо навіть він колись вийде, роми його ніколи не приймуть.

-Виходить, ми можемо повернутися додому.

-Так, малій вже нічого не загрожує, але як ти…Можливо, повернешся сюди, ми придумаємо, як тебе сховати. Досвід в нас вже є.

-Ні… Я не хочу наражати вас на небезпеку. Якщо батьки Лади все зрозуміють, то не будуть висувати звинувачень. Якщо ні – що ж, так тому і бути. Ховатися вже не буду, досить. Я вважаю, що правильно вчинила. Хіба є щось важливіше, ніж діти?

Жінки на деякий час замовкли, лише зітхали по черзі, думаючи про щось своє. Потім Рубіна сказала:

-Ти завжди була мудрою. Просто боялася слухати своє серце. Але тепер все по – іншому, я відчуваю це.

Зоя з вдячністю подивилась на подругу.

-Я піду мабуть обрадую Ладу. Завтра на світанку нас вже тут не буде.

Зоя повільно попрямувала до табору, їй було  радісно і тривожно водночас. Завтра на неї чекали нові випробування.

Рубіна провела Зою поглядом, і прошепотіла

-На дарпе .. (що в перекладі означало – не бійся).