Глава 9. Пошуки тривають

Йшов третій тиждень від дня зникнення Лади.

Пошуки тривали, слідчі шукали хоч якісь зачіпки, правоохоронці чергували біля лікарні на випадок, якщо хтось з втікачок повернеться, опитували родичів та знайомих. Ігор і Тіна втомились від постійних допитів, надмірної уваги ЗМІ, проте не втрачали надії. Іноді ця надія здавалася їм пустою, але лише на мить. Потім вони заїжджали на заправку за черговою порцією кави і прямували далі.

Одного дня Тіна і Ігор згадали, що нещодавно у Лади з`явилася нова подруга Яна. Вони познайомились у лікарні і здружились. Потім навіть декілька раз зустрічались і проводили час родинами.

Тому того ранку, забувши поснідати і навіть випити кави, подружжя поспішило до машини. Вони мовчки їхали крізь весняне місто, накрапав теплий травневий дощ, похмуре небо нависало над зеленими деревами. Згодом Ігор і Тіна вже стояли біля яскравого жовтого паркану, а назустріч їм поспішала блондинка невисокого зросту.

-Привіт, - мама Яни, Олеся здавалося, зараз заплаче

Тіна і Ігор зайшли до кухні, де за столом сидів Георгій, чоловік Олесі.

-Доброго ранку, - він міцно потиснув руку Ігора.

-Слухай, ми навіть не знали що сталося. Співчуваємо вам.

-Нічого нам співчувати. Наша донька жива. – раптом різко відсікла Тіна. Георгій розгубився.

-Так…я не те мав на увазі, вибач.

Тіна присіла на краєчок стільця і зітхнула.

-Це ти пробач, це все нерви…

Олеся підійшла до неї, присіла поряд і взяла за руку. Завдяки своєму м`якому характеру вона завжди вгамовувала всі конфлікти.

-А давайте я зараз приготую каву і ми спокійно поговоримо. Я покличу Яну.

Мугикаючи щось під носа, Олеся налила запашну каву у чашки  і дістала домашнє печиво. Аромат кориці сповнив невеличку кухню і всі потроху заспокоїлись, ніяковість зникла. Ігор з Тіною коротко розповіли про зникнення доньки. Потім до кухні зайшла блакитноока кучерява Яна.

-Привіт, сонечко. Як ти? – Тіна через силу посміхнулась, щоб не лякати дитину.

-Добре, я тільки що гуляла на майданчику. А як Лада?

Тіна стиснула зуби, але опанувала себе і присіла поряд з Яною.

-Розумієш, Лада загубилась і ми намагаємось її знайти. Допоможеш нам?

-Так…а ви їй телефонували? – здивовано спитала дівчинка. -Можливо вона просто десь гуляє?

-Може й так. Ти скажи нам, коли ти в останній раз її бачила?

-Ну, ми десь місяць тому з мамою провідували Ладу у лікарні. Ми тільки у дворі грались, катались на гойдалці, як ви і казали.

-Добре, а після того ви не спілкувались?

-  Я одного разу дзвонила їй від мами…І все.

Тіна зітхнула, але намагалась не показувати свого розчарування.

-Дякую, - вона погладила Яну по щоці і дівчинка побігла  до дитячої дивитись мультики.

-Здається, ми даремно вас потурбували, - невесело посміхнувся Ігор.

-Ти що, ні! У цій справі кожна дрібниця має значення. Ви дайте нам знати, якщо ми можемо ще чимось допомогти. – Олег намагався підтримати друзів, як міг.

-Дякую…Смачна кава, та ми мабуть вже поїдемо.

Раптом до кухні повернулась Яна.

-Тьотя Тіна, я згадала! Я бачила Ладу з бабусею на Видубичах, коли ми поверталися з аквапарку.

Дорослі здивовано перезирнулись.

-Це десь три тижні тому було – замислившись на секунду, згадала Олеся.

-Яночко, а як виглядала бабуся?

-Ну, в неї було чорне кучеряве волосся, довге пальто, сумка.

Ігор подивився на Тіну, і вона поспіхом дістала з сумки телефон і показала зображення (фоторобот Зої) Яні.

-Подивись, це вона?

-Так, це та бабуся.

-Ігоре… - Тіна не могла стримати хвилювання.

-Добре, ми поїдемо до слідчого. Дякую, ви дуже допомогли нам.

Тіна і Ігор майже бігли до машини, Тіна посміхалась, а у її очах сяяла надія.