Глава 3. Iсторiя Зої

Її кинуло в піт, знову закрутилася голова. Повільно підібравшись до найближчої лавки, Зоя присiла. Повз неї пробігла молоденька дівчина. Посміхнувшись жінці, вона кинулася в обійми сивого повненького чоловіка, мабуть батька.Зоя втомлено прикрила очі. За мить перед нею нiби пронеслося все життя.

 Зоя народилася на Закарпатті, на жаль, не в самій благополучній родині. Реальність її дитинства - п'яний до неподобства батько, який постійно бив матір і сестру, і вона – худа залякана дівчинка в дешевiй пошарпанiй сукнi. Найкращою подругою Зої була банькувата лялька Надя - подарунок бабусі. Можливо, бабуся була єдиною людиною, яка її по - справжньому любила. Вона жила в іншій області і Зоя бачила її вкрай рiдко.. Однак ті моменти, що вони проводили разом були найціннішими для маленької дівчинки. Бабуся придумувала цікаві історії про пригоди ляльки Наді в чарівній країні, пригощала смачними бісквітами і кожен день говорила про те, як любить її. Мати Зої, напевно, теж любила її по своєму, але вона була настільки змучена важкою роботою і постійними побоями, що у неї просто не було сил опікати дочок. Вона слiдкувала лише за тим, щоб удома була їжа і діти виглядали більш - менш охайно.

Часто Зоя ховалася в захаращенiй коморі, повній пустих пляшок, і, притискаючи до себе ляльку, мріяла про інше життя. Уявляла просторий світлий будинок, усміхнену маму з добрими очима, тата - високого, сильного і м'язистого, який обіймає її міцно-міцно і читає казки на ніч. Мріяла про собаку, з якою вона б гуляла в парку, про відпочинок в літньому таборі і про інші радощі життя, яких вона була позбавлена. Але ... все, що відбувалося насправді, кардинально відрізнялося від її мрій. Кожен день проходив одноманітно і сумно, і біль, розчарування і страх накопичувалися в душі Зої.

Потiм маленька дiвчинка виросла i все змiнилось. Коли їй виповнилося 16, Зоя поступила до місцевого ВПУ на кухаря. Професію вибирала навмання, адже вона й гадки не мала, ким хоче стати в майбутньому. Їй просто хотілося вирватися з обридлого оточення і переїхавши в гуртожиток, дівчина відчула величезне полегшення. Кімната була зі старими радянськими меблями, взимку доводилося завішувати вікно ковдрою, щоб зберегти тепло. Але тут Зоя була вільною.

Вона швидко здружилася з 2-ма сусідками по кімнаті - Дариною і Соломією. Дівчатка ділилися з нею домашньою їжею - обидві були родом з найближчих сіл і батьки регулярно доставляли їм сумки, набиті домашньою ковбасою, молоком і консервацією.

 Минуло кілька місяців і Зоя змінилася - вона стала більш сміливою, не боялася розмовляти з одногрупниками, висловлювати свою думку, давати відсіч набридливим залицяльникам в гуртожитку. З родиною дівчина практично не спілкувалася, тільки зрідка зустрічалася зі старшою сестрою Сашею, яка працювала на взуттєвiй фабрицi й іноді приносила молодшiй сестричцi скромні гостинці.

А потім прийшла весна. Зої вдалося влаштуватися на роботу у мiсцеву лiкарню санiтаркою. Вдень вона старанно навчалась, а вночi – мила пiдлогу та дезинфiкувала iнструменти.  На першу ж зарплатню Зоя купила свою першу «дорослу» сукню. До цього доводилось доношувати кофтинки та сукнi  Сашi iз залатаними дiрками та занадто короткими рукавами. Тому Зоя з захопленням тримала у руках нову чорну тканину "в горошок", крутилась перед дзеркалом i  щохвилини питала у подруг, як вона виглядає. Дiвчата смiялись, а потiм Соломiя подарувала дiвчинi свої старенькi туфлi. Зоя була у захватi.

Нове вбрання, довгi чорнi коси та легкий рум`янець на щiчках зробили свою справу – за Зоєю почали бiгати хлопцi. Але нiхто не припав дiвчинi до душi. Поки вона не зустрiла Його. Одного разу Зоя чергувала у їдальнi, прибирала брудний посуд i раптом вiдчула на собi чийсь погляд. Озирнувшись, вона побачила, що за одним зi столiв сидить кучерявий смаглявий хлопець  i зацiкавлено розглядає її. Вiд цього жагучого погляду все всерединi переверталось i Зоя заклякла на мicцi, не в силах вiдвести очей вiд незнайомця. А вiн просто посмiхнувся куточком рота i швидко вийшов з їдальнi.