Глава 1: Точка неповернення

З самого дитинства він виховувався в християнському колі, його батько був церковним пастором, але так склалося, що коли він виріс, то покинув церкву і пішов так би мовити в світ, дівчата, гроші, розгульне життя. Його батько зник, і багато років не було звісток від нього, але одного вечора йому прийшов лист з Ватикану, його покликав туди старий друг батька, обіцяв багато чого розповісти.

Ватикан, 2021 рік.

Він, поспішаючи, йшов по величному залу собору Святого Петра, його черевики стукали по кам'яній підлозі, під звуки богослужіння, він вийшов в центр. Десь нагорі били дзвони. По обидва боки від нього за церковними лавками сиділи ченці, слухаючи настанови пастора.

Чоловік сів на вільне місце і став чекати. Проповідь була довгою, як зазвичай: Про божу милість, мир та любов. Антоніо чув цю проповідь вже безліч разів, тому весь час поглядав на годинник, який висів на стіні.

Час минав вкрай неквапливо, і ось через годину служіння було закінчено.

Ченці стали один одного благословляти рукостисканням, після чого поспішно розбіглися по своїх церковних справах.

- Як тобі проповідь? - запитав пастор, підійшовши до Антоніо.

- Як завжди на висоті, - посміхнувся він. Вдаючи ніби йому було цікаво.

- Я радий, що моє слово торкнулося твого серця.

- Так точно. Тепер варто перейти до справи, адже ви звали мене не, для того щоб обговорити якість вашої проповіді? Що з приводу батька?

- Ах так, батько.

- Так, мій батько, що тобі відомо?

- Це було давно, Конклав та капітул прийняли рішення відправити його в Дейворт.

- Де це? - запитав з подивом в голосі Антоніо, він ніколи раніше не чув про це місце, хоча не зовсім, йому була знайома ця назва, він бачів її в древніх рукописах які вивчав в стінах Ватикану. Він добре знав географію, тому слова настоятеля стали для нього справжнім одкровенням. Він розумів це місце десь є, але де саме він так і не зміг зрозуміти.

- Це в іншому світі.

- Мені не почулося? В іншому світі?

- Якщо хочеш побачити батька, то у тебе немає іншого виходу, ти повинен відправиться туди.

- Але для чого? Що це взагалі за місце? І навіщо ви його туди відправили, - дивуючись запитав Антоніо.

- Ти хочеш піти проти волі божої? Сьогодні в ньому відбуваються події, схожі на ті що відбувалися в середні століття тут в Європі. Відьми заполонили цей світ йому потрібен рятівник.

- З чого раптом церкви допомагати абсолютно чужим світам, що взагалі за маячня, я не думав що вони існують, - для нього як для людини який давно відійшов від служби Божої, було чути це смішно, він не розумів про які світи і яку магію йому намагається впарити цей немолодий чоловік.

- Ти погано читав біблію, кожен новий світ, це інша планета, десь за тисячі світлових років живуть інші цивілізації, які існують паралельно з нами, і це не жарти, навіть вчені це довели, тільки потрапити туди на ракеті поки що неможливо, але використовуючи силу слова Божого це реально. Відповім і на другий твоє запитання.

- Потрудіться, - промовив Антоніо.

- На тій планеті живуть такі ж люди, як і ми з тобою, вони вірують в слово Боже, і б'ються за нього.

- Одне питання, як туди взагалі потрапила біблія?

- Пішли за мною, я все поясню.

Антоніо пішов за чоловіком по широкому коридору. Кожен крок доносився відлунням, відбивався від стін і повертався.

- Куди ми йдемо?

- У те місце звідки ти підеш в Дейворт.

- Прямо зараз? - в його голові затесався страх, для чого йому туди відправлятися він до сих пір не міг зрозуміти, адже цей служитель Господа так толком і не пояснив, куди вони поділи його батька, якого він давно вважав зниклим без вести.

- Так, ти підеш, що доставити їм святе письмо, воно здатне вразити темряву.

Останні місяці звідти приходять погані вісті на їх храм почалися нападки, неподалік влаштувався злісний демон в образі літаючого змія або ж просто дракона, люди кажуть він завжди там був, але ось-ось не так давно, це створіння почало нападати на ченців та прочан, які стікаються з усього континенту, до святого храму.

- А що Господь сам не в силах доставити лист або ж захистити цих нещасних? - розсміявся Антоніо.

- Богохульство, це найстрашніший гріх, - скрикнув пастор.

- Мартін, я просто ніколи не розумів, чому такі труднощі він покладає на наші тендітні плечі, його могутності адже немає межі, але роблять все прості служителі.

Пастор проігнорував питання, він мовчки натиснув на кнопку ліфта і дочекавшись відкриття дверей увійшов в нього, після чого поглядом і жестом запросив Антоніо увійти.