У вихорі подій

Луа бігом дісталася автівки та застрибнула до неї, кинувши автомат на сусіднє сидіння. Дівчина швидко рушила з місця, прямуючи до виїзду з величезного гаражу управління.

— Без команди нічого не робити, — чітко промовила вона у мікрофон. — Якщо з голови Джейдена Лойза впаде хоч одна волосина, то будуть нам непереливки. Гадаю, знаєте, чому. Ваша мета — дізнатися, скільки терористів у будівлі. І де знаходиться голова. Якщо все зрозуміло, то виконуйте.

Автомобіль виїхав на головну вулицю. Луа пощастило — заторів не було. Керівництво розривало її телефон, і дівчина дуже сподівалась, що зараз все закінчиться добре.

— Які вимоги у терористів? — запитала вона у Кея, натиснувши на кнопку мікрофона.

— Вони хочуть два мільйони готівкою. А ще збираються взяти сина голови із собою в якості заручника, щоб він гарантував їм безпечну втечу з міста.

— Пф-ф, хіба хтось дозволить їм це зробити?

Дівчина припаркувалась доволі далеко від лікарні. Навколо була лише відкрити місцевість, жодної будівлі, лише невеличкий сквер, що розкинувся біля самої лікарні. Завчасно розкривати себе терористам Луа не хотіла.

—Є зміни? — мовила вона у мікрофон, виходячи з автівки й прямуючи до скверу, де гуляли не про що не підозрюючі жителі.

— Нашому експерту вдалося домовитись про зменшення суми викупу. Взагалом ми доволі успішно тягнемо час… — чоловік зробив невеличку паузу. — Вони хочуть поговорити з головним.

— Переводь на мене. І нехай спеціаліст з перемовин підстрахує.

— Добре.

На деякий час у слухавці стало тихо. Далі Луа вдалось розрізнити звуки метушні.

— З ким я розмовляю? — уточнив грубий чоловічий голос.

— Луа Лєксфор, керівниця загону швидкого реагування, — відрекомендувалась дівчина. — Чого ви хочете?

— Луа Лєксфор? — співрозмовник вимовив ім’я, смакуючи кожну літеру. — А я про тебе чув у новинах. Ми хочемо справедливості. У наших заручників дууууже багато грошенят. То нехай поділяться.

Луа на секунду замислилась. Було схоже, що цей терорист не знав, ким вона є насправді. Отже будівлю захопили не люди Еда Майєрза. Або він блефував.

— Як я можу до тебе звертатись? — уточнила вона.

— Мене звати Рейф.

— Добре, Рейфе, замах на голову держави — це серйозний злочин. Буде складно від цього відмазатись. Тому пропоную тобі ще раз подумати. І якщо ти ще не завдав нікому з присутніх шкоди, то можеш вважати, що тобі пощастило.

— А персонал входить в цю категорію? Чи тільки дорогоцінний Джейден Лойз та його синок?

— Враховуються всі, Рейфе. Що скажеш, достатньо справедливо?

— Уфф… А ти білявка? Чи брюнетка? — раптом поставив питання терорист. — А може руда?

Дівчина була трохи спантеличена. Такого терористи ще жодного разу в неї не питали. Або він професіонал, або просто тягне час.

— А ти виходь на вулицю й побачиш, — швидко зорієнтувалась Луа.

— Ти мені подобаєшся, дівчинко.

— Ким ти працюєш, Рейфе?

— Вантажником на летовищі. Що, недостатньо крутий для тебе, чи не так?

Луа посміхнулась. Одже, терорист не місцевий. У Кіртнарі не було летовища. Або знов бреше.

— Рейфе, в тебе ще є можливість зам’яти цю справу й не зіпсувати собі життя, — продовжила вона. — Зробимо так, я зараз увійдо до лікарні. І ми поговоримо сам на сам. Ти відпустиш Джейдена Лойза та його сина. А твоїм заручником буду я.

— Багато що хочеш. Добре, приходь. А я вже потім подумаю, чи варто відпускати цінних заручників. Тільки зброю залиш. Йди до центрального входу. Я скажу хлопцям, щоб впустили тебе.

Зв’язок розірвався. Луа повернулась до автівки й швидко витягнула пістолет з наплічної кобури, після чого кинула його поруч із автоматом. Далі вона зняла куртку й відкинула її на заднє сидіння. Дівчина сподівалася розібратися з усім, поки сюди не завітала Ліа.

— Я заходжу всередину, — мовила Луа у мікрофон. — Ваше завдання — уважно контролювати усі виходи. Без моєї команди до будівлі не заходити.

— Добре, — відповіли їй.

Луа видихнула й вибралась з автівки. Вона попрямувала центральною алеєю просто до лікарні. Йшла повільно, демонструючи свою відкритість.

Дівчина обережно потягнула на себе величезні скляні двері й увійшла всередину. Вона зробила кілька кроків уперед та побачила перед собою двох чоловіків, озброєних автоматами. Позаду гучно ляснули двері. Луа розвернула голову й помітила, що позаду було ще двоє.

— Рухайся уперед, — мовив один з тих, що зачиняли двері.

Луа попрямувала коридором. Вона була впевнена, що її тримають на прицілі й ззаду. Усі присутні пройшли до кінця коридору, після чого звернули праворуч, входячи до просторого кабінету.

Всередині було занадто світло. Дівчина примружилась. Занадто сильний контраст після темного коридору.

— Отже, білявка, - пролунав той самий грубий голос. — Я чомусь уявляв тебе брюнеткою. Хлопці, обшукайте.