Зрадник

Рід підійшов до хлопця, що пакував наркотики у підкладку куртки, й поклав йому руку на плече.

— Привіт, Дірку, — мовив наркоторговець. Хлопець інстинктивно смикнувся й розвернувся. — Як брат?

Очі Дірка Ліггінза округлилися, а в горлі одразу ж пересохло. Він зробив крок назад, перелякано дивлячись на боса.

— Думав, не дізнаюсь? — Рід свердлив хлопчину холодним поглядом. — Або на що ти розраховував?    

— Я … — мовив, затинаючись, Дірк. — Я хотів… Я більше не буду… Це все Ілан!

Наркоторговець усміхнувся й засунув руку до внутрішньої кишені куртки.

— Прошу уваги! — голосно мовив він. Хоча увага й так вже давно була привернута, й багато хто відволікся від роботи. — Серед нас з’явився зрадник. А зрадники довго не живуть.

Рід вийняв з кишені пістолет та зняв його з запобіжника. Холодне дуло було спрямовано у бік Дірка. Хлопець дивився просто в очі зраднику.

— Я тебе ненавиджу, чуєш! — раптово заволав той. — Гадаєш, усі схвалять твої дії?! Та ти мало не вбив мого брата! Його ледве врятували!

— Твій брат вирішив поторгувати на чужій території. Легко заробити грошей. Він знав, на що йшов.

Наркоторговець м’яко натиснув на курок. Куля увійшла прямо в лоб Дірку. Хлопець повільно завалився на підлогу, а під ним почала розтікатись калюжа з крові.

— Ось так буде з кожним, хто раптом захоче погратися в шпигуна, — додав Рід.

В цей момент до нього підійшли Брукс та Норман.

— Овва! — здивувався перший. — А нам чого не сказав, що ти вже знайшов його?

— Все трапилось занадто швидко, — відповів Рід.

— Я розберуся з тілом, — додав Норман.

***

— Як ти мене знайшла? — запитала Ліа, сідаючи до автівки.

— В мене добрий інформатор, — Анн посміхнулась й рушила з місця.

— Дін Хамфрі?

— Непогано. То в тебе теж, — агентка плавно повернула ліворуч.

— І чого ти від мене хочеш? До чого усі твої дії?

— Хочу взяти участь. Дуже цікаві речі у вас тут кояться.

— Ооо, навіть так? — Ліа узяла пачку цигарок з торпеди й покрутила її в руках. — А може ти просто хочеш лишитись У Кіртнарі? Через когось?

— Не розумію, про що ти, — Анн потягнулася до пачки й витягнула одну цигарку. — Якщо ти не проти.

Дівчина кивнула й продовжила вивчати пачку.

— Як воно, жити без емоцій? — раптом спитала вона. — Коли твоє обличчя ніколи не виказує тебе?

— Чому ти ставиш мені таке питання? — Анн зробила глибоку затяжку. — Не бачу приводів для бурхливих емоцій.

— Дін Хамфрі, — знов повторила Ліа. — Ви знайомі дуже давно. Він класний хлопець, але бабій. Хоча інколи виявляє деякі ознаки симпатії до тебе. І ти хочеш увесь час знаходитись поближче до Діна. А ця справа допоможе тобі влаштуватись у Кіртнарі. Ти ж не змогла отримати тут керівну посаду, тому поїхала до столиці звичайним оперативником. Гадаю, що цигарки не прості. Маркування на коробці й на самих цигарках трохи відрізняється. Що це? Якісь психоактивні речовини?

Анн зупинила машину й розвернулася до Ліа. На її обличчі так само не було жодної емоції.

— Припустимо, що ти маєш рацію, — мовила вона. — Але це тебе не стосується.

— Я до того, що я не збираюсь робити із своєї сестри центр всього цього гармидеру.

— Вважаєш, що я збираюсь на її місце?  Ні. В мене інші плани. Ваші сімейні чвари мене не стосуються.

— Вважатиму, що ти не брешеш.

— Вважатиму, що ти познайомиш мене зі своїм інформатором. Таких подробиць з мого життя не знає навіть Дін.

— Отже, які в тебе плани?

— Візьмусь за Раймандіз. Все одно твоя сестра вже знає, що я практично її колега. Сподіваюсь, за цей час трапиться щось цікаве.

***

Луа конвульсивно розірвала пакування й витягла звідти останню таблетку. Пальці дівчини сильно тремтіли.

— Луа, то вже не смішно, — Кей перевів погляд на розірване пакування. — Знов ти…

— Бріджит обізнана про нашу співпрацю із Едом, — перервала його дівчина. — Отже вона буде очікувати на напад. Добре, що ми відмінили цю справу. Тебе не хвилює, звідки вона це знає?

— Взагалі-то наші фінансові сліди ніхто ретельно не ховав. То й не дивно.

— Я була певна, що Берч під мене риє.

— Що будемо робити? Залишимо візит голови на Бріджит?

— Так. Наша головна мета — знайти Ліа й розібратися з нею, поки вона не розібралася з нами.

— Як щодо Анн Малсон?

— Вона не настільки небезпечна, як ми вважали. І, здається, я знаю, нащо вона тут…

***

Мей підійшла до хлопця, що сидів на перилах огорожі, й усміхнулась.