Перемовини поза межами

Ліа уважно спостерігала за розвитком подій. Норман напружився, коли клієнт почав вдавати з себе крутого. Вчорашній день у хлопця трохи не склався, тому він не проґавив би момента комусь врізати. Ліа голосно зареготала, побачивши обличчя Конара, коли йому вказали на місце. Розмову чути не було, але дівчина частково читала все по губах. Сквайр промовляв багато слів дани невірно, тому було складно зрозуміти, що він має на увазі. Проте Рід говорив дуже чітко й зрозуміло.

— Ви всім клієнтам погрожуєте? — поцікавилась Ліа.

— У Ріда запитаєш, — грубувато кинув Норман.

Угода добігала кінця. Конар придбав першу частину партії та дуже швидко поїхав. Зазвичай він ходив з постачальником до одного з своїх клубів та тягнув з того гроші. Але із Рідом вирішив такого не робити. Перед угодою сквайр вивчив дуже багато про нього, тому реакція наркоторговця тільки закріпила висновки чоловіка.

Рід підійшов до автівки та сів всередину. Незабаром підтягнувся й Брукс.

— Овва! — мовив він, дивлячись на Ліа. — І ти вже тут. Я гадав, що Мартінез пожартував щодо того, що візьме тебе сюди.

— Привіт, Бруксе, — привіталась Ліа.

— Що тепер, Ріде? — запитав Норман.

— Прослідкуйте за людьми Файбза. Гадаю, натяк він зрозумів. Але все одно за ним варто пригледіти.

— Зрозумів, — відповів хлопець.

— Бруксе, — продовжив Рід. — На тобі лабораторія.

Всі отримали завдання, й хлопці поїхали їх виконувати. Рід завів двигун, та автівка плавно рушила з місця.

— Гадаєш, він ще щось утне? — поцікавилась Ліа.

Хлопець окинув її поглядом.

— Ти мені жучків напхала? — запитав він.

— Я доволі непогано читаю по губах.

— Гм… — Рід завернув до провулку. — Від такого, як Файбз, можно очікувати все, що завгодно.

— Навряд чи він щось зробить. Він не потягнув тебе зараз до клуба, отже вирішив не зв’язуватись.

— Тоді б він знайшов іншого дилера. Можливо навіть дешевшего.

— Файбз займає доволі високе місце серед власників клубного бізнесу, якщо я не помиляюсь. Йому не можна втрачати в якості.

— Ти що, займалась Файбзом?

— Ні. Він не вартий уваги. Звичайно, його заклади — це ті ще розсадники. Але вони не завдають такої шкоди, як терористи та кілери.

— Цікаво… — Рід на хвилину замовчав. — Що будеш робити з візитом голови?

— Рятувати, звичайно. Якщо у Луа піде щось не так, це загрожує проблемами грандіозного масштабу. Я не можу цього дозволити.

— Шкода сестру?

— Не зовсім. Але глибоко всередині я хочу повернути все, як було до того, коли вона зв’язалась із терористами.

— Ти впевнена, що вона в це полізе?

— Так. Для неї це пречудовий шанс зайняти ще більш високу посаду в управлінні. Охороною буде займатись її головна конкурентка. А Луа… Вона по головах піде заради престижа. Чому б терористам з цього не скористатись?

***

— Слухаю, — Луа роздратовано відповіла на виклик.

— Привіт, Лєксфор, — привітався Ед. — Впізнала?

— Тебе, Еде, важко не впізнати. Що, вирішив примиритись?

— В жодному разі. Хотів запитати: як гадаєш, що станеться, якщо громадськість дізнається про те, що відділ боротьби із терористами навпаки з ними співпрацює? Тобто управління отримує грощі з податків й одночасно не виконує свої обов’язки, ще й грабує власних громадян. А що скаже керівництво? Воно ж не отримує свою частину, чи не так? А докази в мене є. Залізні. Одразу випереджу потік твоїх гнівливих вигуків, якщо ти надумала мене вбити, то компромат ще швидше стане надбанням народу.

— Чого ти хочеш?

— Грошей. Всього лишень п’ять мільйонів.

— А обличчя в тебе не лусне, Еде?

— Боюся, що в тебе лусне кар’єра, якщо ти мені не заплатиш, люба. Даю тоюі цілий тиждень на роздуми.

— Дограєшся, Еде, — прошипіла Луа.

Лідер терористів поклав слухавку.

— Щось сталось? — запитав Кей.

— Так, — нервово відповіла дівчина. — Він збирається закласти нас, якщо ми йому не заплатимо.

— Він все одно нічого не зможе довести.

— Каже, що в нього є вагомі докази. Хтось дуже сильно зарвався. Гадаю, Майєрзу не завадить публічний арешт. Спочатку тільки поговоримо з ним й з’ясуємо, що то за компромат. Кеє, можеш знайти мені місцезнаходження Майєрза? Або хоча б когось з його людей.

***

Ед прокрутився на стільці й підніс до обличчя величезну пачку грошей. Сьогодні з ранку він був у гарному настрої. Думки про те, що цю суму можна примножити, гріли серце як ніколи.

Раптом двері до кабінету відчинилися, й на порозі з’явилася дівчина. В її руках були окривавлені ножі.

— Яка ти швидка, Лєксфор. — Ед зробив вигляд, що він дуже здивований. — Я ж попереджав, що краще обійтися без крові.