16

Виклик

Сигнал приходить о 06:12.

КЕЙ піднімає мене м’яко, без різких імпульсів. У внутрішньому каналі — стандартний пакет: житлове кільце D, технічний прохід біля фільтраційного вузла, один потерпілий.

Асфіксія.

Юнас уже в транспорті. Він мовчить, поки ми летимо коридорами, дивиться на маршрут.

— Рано, — каже він.

— Так.

Житлове кільце ще спить. Світло приглушене, повітря тепле. Двері квартир зачинені. Парамедики стоять біля вузького проходу між модулями.

Жінка лежить на боці.

Комбінезон застібнутий. Волосся розсипане по настилу. Очі напіввідкриті.

Я підходжу ближче.

Смуга на шиї вже починає темніти.

— Час смерті? — питає Юнас.

— Близько двох годин тому, — відповідає медик. — Ознак боротьби немає.

Я присідаю поруч. Дивлюсь на руки.

Під нігтями чисто.

Одяг не зім’ятий.

— Асфіксія? — питаю.

— Ручне удушення, — каже медик. — Дуже рівний тиск. Без ривків.

— Вона кричала?

— Камери не зафіксували.

— Захисні реакції?

— Ні.

Юнас проходиться поглядом по коридору.

— Де саме її знайшли?

— Тут, — показує технік. — У транзитній зоні. Вона йшла з житлового модуля в бік фільтраційного вузла.

— Не квартира, — каже Юнас.

— Не загальний простір, — додаю я.

Місце, де люди не зупиняються.

Я дивлюсь на обличчя жінки.

Вона не виглядає переляканою.

Вона виглядає так, ніби не встигла зрозуміти.

— Документи? — питаю.

Медик передає мені браслет ідентифікації.

Ім’я з’являється на внутрішньому екрані.

Я впізнаю її.

Це жінка з тваринницького сектора.

Юнас помічає мій погляд.

— Ти її знаєш?

— Учора бачились, — кажу. — Вона працювала з тим техніком.

Юнас стискає губи.

— Друге удушення за три дні, — каже він. — Уже не випадковість.

Я підводжусь.

— Жодних слідів, — кажу. — Жодних подряпин. Жодного хаосу.

Юнас киває.

— Вона не боролась.

— Значить, — кажу я повільно, — вона знала того, хто підійшов.

Юнас мовчить секунду.

— Або довірилась.

Ми стоїмо поруч у вузькому коридорі, поки медики накривають тіло.

— Це все, що ми можемо сказати зараз, — каже Юнас.

Я киваю.

Це справді все.

Поки що.

Я повертаюсь у модуль уже після того, як тіло вивезли.

Коридори прокидаються. Хтось іде на зміну, хтось повертається зі зміни. Станція живе, ніби нічого не сталося.

Я сідаю за стіл, відкриваю базовий пакет справи. Ім’я, час, місце, медичний протокол. Нічого, за що можна вхопитись.

— КЕЙ.

Я тут.

— Підсумуй.

Пауза коротка.

Друга смерть за однаковою механікою. Асфіксія, ручний тиск, відсутність слідів боротьби. Локація — транзитна зона.

— Висновки?

Ймовірно, жертва знала нападника або не сприйняла його як загрозу.

— Це я й без тебе бачу.

Тоді пропоную наступний крок.

Я відкидаюсь у кріслі.

— Слухаю.

Перевірити всі соціальні зв’язки жінки. Робочі контакти. Побутові маршрути. Перетини доступів. Скласти карту осіб, які могли опинитися з нею в одній локації у вікні смерті.

Я дивлюсь на екран.

— Стандарт.

Так.

— І скільки людей ми отримаємо?

Попередня оцінка: від тридцяти до шістдесяти активних контактів за останні сім днів. Плюс випадкові перетини в транзитних зонах.

Я видихаю.

— Це море.

Це оптимальний шлях при відсутності інших маркерів.

Я мовчу кілька секунд.

— КЕЙ.

Так.

— Це виглядає занадто чисто.

Пауза.

Поясни.

— Друге вбивство. Той самий спосіб. Та сама акуратність. А ти пропонуєш мені карту знайомств, ніби це побутовий конфлікт.

Альтернативні сценарії потребують додаткових даних.

— Я знаю.

Я дивлюсь на часову мітку смерті.

— Якщо ми підемо цим шляхом, — кажу, — ми будемо тижнями перебирати людей, які просто проходили поруч.

Це статистично виправдано.

— Статистика не вбиває так рівно.

КЕЙ мовчить.

Я відкриваю карту сектору. Транзитна зона. Мертва ділянка камер. Старі протоколи.

— КЕЙ.

Так.

— Зроби все одно. Побудуй зв’язки. Але не став це в пріоритет.

Пріоритет знижено.

— І ще.

Слухаю.

— Перевір не людей.

Пауза трохи довша.

Уточни об’єкт аналізу.

— Перевір місце.

Місце?

— Хто ще там помирав. Хто втрачав свідомість. Хто викликав парамедиків. Будь-які інциденти за останні… — я думаю, — два місяці.

Запит прийнято.

Я дивлюсь у темний екран.

— КЕЙ.

Так.

— Ти ж розумієш, що “усі її зв’язки” — це пастка.

Це найбільш імовірний шлях згідно з протоколами.

— Саме тому.

Пауза.

Ти вважаєш, що протокол веде вбік.

— Я вважаю, що хтось дуже хоче, щоб ми бігли за людьми.

КЕЙ обробляє.

Гіпотеза зафіксована.

Я підводжусь і підходжу до вузького вікна. Десь далеко видно агросектори — зелені смуги світла.

— Почни з місця, — кажу. — А зв’язки хай поки висять фоном.

Виконую.