Анти Революція частина 6

Дорога для Джона і його друзів була дуже тяжкою. Через те, що всі речі, включаючи все подвір'я було знищиними. Машину з велосипедом та всіма дорогоцінностями вкрали, тому вони вирішили йти пішком. Йшли вони годинами, вони навіть не рахували час. Весь ранок вони потратили на один похід, але можна було за той час згадати свої найкращі моменти, поговорити і помилуватися природними красотами цього світу. Вони шли по лісу, неподалік від дороги, так як по дорозі могли їх замітити бандити, забрати останні речі і залишити їх з нічим. Тому по дорозі було йти ризиковано. До села було кілометрів 15. Але всештаки, до нього вони дійшли. Їх зустріла дорога, яка вела в інші сторони, та ліс тоже сам закінчився. Вони пішли прямо по дорозі, нікуда не звертаючи, та вже через 30 хвилин дійшли до початку містечка. Воно по даним було не більше 10 км квадратних. Це місце змішувалось з лісом та озерами. Але єдину річ, яку забув сказати Джон ще напочатку це те, що навулиці було ні душі. Ні заражених, ні людей. За весь час на вулицях вони нікого не зустріли. Вони ходили по спустошеній вулиці і раптом вони побачили першу угрозу. На вулиці, в туманній, прохолодній погоді, сидів чийсь силует. Він не рухався, просто сидів. Джон перервав діалог і тикнув пальцем на дивний силует.
-(д) ей, ви теж бачите що й я?
-(б) ні, ти не один такий.
-(п) ей, може давайте підійдем до нього?!
-(б) та не гони мужик , ти не бачиш, що тут щось не то?!
-(п) щось не то?! Може людині погано? Ви як хочете ну я піду перевірю.
-(б) ну ти довбанувся на голову? Ех, Джон, він приведе нас до поганих наслідків.
-(д) да не парся, нас троє. Нічо не буде.
     Піт підійшов до дивного силуета поблище і через секунду він крикнув. То, що він побачив, привезло його в дикий шок. Він не на жарт чуть не блюванув. За силуетом ховався мутований, який поїдав людину. Це було створіння, похоже на людину , але мало жахливий вигляд. Її тіло було покрите синьо-фіолетовими пухлинами, було важко розпізнати лице, бо воно було все ізуродоване, скривлене, та обдерте. Воно здавало хаотично грубі стони. І тут воно обернулось на Піта. Його темні зіниці вслід влились кровавою фарбою. Через кілька секунд зомбі накинувся на Піта. Перекинувши його, мутований намагався вкусити і роздерти на частини Піта, але йому це не вдавалось. Піт боровся за своє життя, а ми з Баном наче статуї, з переляком дивились на цю картину. Но коли ми почули панічні крики Піта, ми ніби проснулись. І побігли спасати свого товариша. Я взяв кухонний ніж і штрикнув прямо в глотку цього звіра. Зомбі впав, захропів і затих... Ми, ще кілька секунд, дивились одне на одного круглими очима, передаваючи один одному страх. Но сталось найгірше. На шум інстиктивно прибігло ще багато таких створінь. Їх було кілька десятків, якщо не сотня. Самі різні зомбі, від зовсім маленьких дітей, до дідусів, які руками, або ногами до нас пересувались.
-(б) валим нафіг! Що ви стали як статуї?!
-(д) скільки їх тут? Вони нас оточили...
-(б) ні, вот дивись! Заді нас всього кілька зомбі. Ми їм перебіжимо. Швидше біжіть, придурки!
     Зграя зомбі, наче дикі звірі, стрімко побігли до Джона, Бана і Піта. Але вони вчасно зреагували і побігли. Бігли з усіх сил, прилив адреналіну в кров, дало про себе знати. Джон, від одних криків зомбі, чуть не наложив в штани, важко уявити себе на тому місці, неговорячи про те, що за ними ганялася зграя.
  Через 10 хвилин бігу, вони трохи відстали від зграї, побачивши перед собою відкриті двері, які вели у подвір'я, вони стрімко забігли туда, закривши їх. Перед собою вони побачили старенький будиночок, з темного дерева. Вони почали обглядати хату і побачили наполовину розбите вікно. Але вони забули, що зомбі були вже біля них, і почались страшні удари в паркан і двері. Джон взявши камінь в руки, розбив повнісю вікно, і всі його захекані друзі залізли в хату. Через деякий момент, зомбі були вже на подвір'ї. Джон та його друзі сиділи, як миші, і молились, щоб вони не стали кормом для цього нелюду. Толпа покрутилась, і пішла далі. Всі з полекшенням видихли.
- (д) що це нафіг було?!!! У мене все життя перед очами пробіглось.
-(б) бляха, Піт, якого фіга ти підійшов до того зомбі?! Ти бач чим то обернулось?
-(п) ну, вибачте, я думав то, то.... З остраху не міг вимовити піт. Я думав то людина, але помилився...
-(б) ухх.. Я ще ніколи так не лякався. Що це було? Я ще повністю нічого  не зрозумів.
     Через кілька годин, хлопці пристусувались до хати, прибрали її, незамітно залатали вікно, прикривши шафою, та пішли їсти. Після цього Вони обдивились хату, та нічого особливого не знайшли. Тільки міцну горілку, кілька концерв, та небагато грошей.
-(д) тут все таке старовинне. Прикольна хата. Видно, що тут жив дідусь. Тут предмети, ще за часи проклятих часів, яких нам приніс ворог.
-(б) ага, ти правду кажеш. О, де ти бухлішко найшов? Дай попробую
-(д) щас не такі часи, щоб його пити.
-(б) та не сси, я лише розсмакую. Я любитель бухнути. Ти сам, в своєму віці  маєш бухати. Хмм.. На смак це як домашня горілка.
    І раптом щось гримнулось. З рук Бана вискользнула банка, але не розбилась. Джон і Бан були шоковані, і побігли на місце удару. І побачили шоковане лице Піта.
-(б) дідько, через тебе я розлив бухланчик. Що ти тут робиш?
-(п) пацани, дивіться що я знайшов.
   Джон з Баном подивились і обомліли....