Анти Революція частина 5

Згодом, через деякий час, уцілілим від вірусу було все важче виживати. Воєні відключали постачання : води, електрики, газу, та шукали виживших. Кожної години було чути крики, дивні шуми, помішані з пострілами, та звуками моторів. Джон вийшов передихнути, на той час, свіжим повітрям, аж тут він почув шум двигунів, які приближались, як  йому здавалось, в їхню сторону. Джон насторожився. - тут тихо, але невже сюди їдуть. Таке враження, що вони щось тут забули. Джон став навшпиньки, визирнуши за паркан і сразу побліднів. В його сторону, стрімко їхали воєнні машини, які були буквально на відстані кількох вулиць. І похоже, його замітили. Він забіг додому, і попередив всіх що сюда їдуть . 
- хто їде?! Сказав Піт
- слухайте сюда! Берем манатки і ховаємся чим швидше. Сказав з хвилюванням я.
- так скажи нам хто їде сюди? Сказав Бан.
- я не знаю. Машини на вигляд як військові, вони були  помальовані в камуфляж і броньовані. Ще на дашку був невеличкий кулемет. Но вони точно були налаштовані проти нас.
- та ну! Невірю, що вони сюда їдуть, може вони повз проїжджають? . Сказав Бан.
- ну я ж бачив, як один з них прямо подивився на мене.
   Раптом, на дворі почувся шум. Всі виглянули через вікно і побачили як військові були вже на подвір'ї. - стояти! Вас оточено! Виходь чи виходьте з піднятими руками негайно!
- блін, що робити?? Сказав Бан. 
- треба сховатись! Сказав Піт
- невийде, вони вже побачили мене. Сказав я. 
- ну кого ви боїтесь, боягузи? Сказав Карл. Вони нам нічого не зроблють, ось побачите. Я їду перевірю. 
- не йди Карл! Ти здурів? Вони ж тебе Убють. 
   Та Карл непослухався. Він вийшов на двір, закриваючи двері. Та невстиг він пройти і метра, як він тут же поліг. Його швидко ліквідували та завязали воєнні. 
- от фігня! Справи кепські,  промовив я. 
- швидше, за мною!! В мене є одне місце, де можна заховатись. Сказав піт. 
    Всі в паніці побігли за пітом. Вони зайшли у вітальню, де посередині кімнати був килим, але на ньому був диван. Піт швидко покликав Бана відсунути диван, а я швидко почав таскати речі. Взяв сумку, невеликий  акумулятор, і почув як його кличе Піт. У двері прилітали страшні удари. Піт, трохи відсунув стіл до дивана, а сам відсунув килим, де були невеликий квадратний проріз, який сливався з підлогою. Піт його відкрив та ми залізли у нього, застеливши назад килим. Як ми тільки зайшли у підвал, були почуті надпотужні удари, який супроводжувався з тріском стікла. В підвалі була повна темнота і сирість. Вони сиділи в темному, холодному, як лід, підвалі. Но їх - це не цікавило. Удари давали про себе знати, аж з підлоги та стін у підвалі сипалась пилюка та битон. Всі зрозуміли, що двері та вікна були вибиті. Над головами Джона та його друзів чулись невеликі звуки кроків. Вони сиділи, і старались навіть не дихати. Над ними проходив звук голосів та змішаний шум, який нагадував шум речей, які розбивались.  Вони сиділи так 30 хвилин... Чекаючи на диво. Їхнє бажання було одне - врятуватись від ізвергів, які все шукали та трощили. Всештаки, все закінчується рано чи пізно. Звуків не стало. Настала повна тишина. Для них - це була вічність. Вони акуратно вибрались з підвалу, незважаючи на те, що їх могли чекати в засідці. Але в хаті панувала тиша. Тиша, та звуки покидаючих моторів. 
- що це була за фігня? в думці промовив я. 
- Боже, що вони натворили? плачучи промовив Піт. Все що я збирав, я на ту хату збирав 10 років. А вони за 30 хвилин, розгромили все. 
- розумію, ті скотини поплататься за це. Сказав Бан.
- так чи інакше, нам треба шукати нове місце проживання, бо тут уже небезпечно. Сказав я. Співчуваю тобі друже. Але добре, що хоч не забрали нас. Бо фіг його знає, що вони би з нами зробили.
        Тим часом у міському воєнному штабі. 
- сер, ми зробили експедицію по місту і змогли зловити понад 50 втікачів, а убити понад 350. Але по нашим данним пропало безвістей ще 10 тисяч людей. 
- добренько, тепер покажіть кого привезли. Сказав сер Кранкл, 34 річний спортивний командир, з коричневим волоссям губами та бородою. Був головний командиром великого міста Гранленд. Та одним з заступників Лейтенанта Джексона. 
- ми з 50 втікачів принесли хіба 20, бо в нас немає місця. Але вони можуть принести нам користь. 
- ви провіряли їх на вірус? 
- так, і не тільки. На допитах выяснилось, що вони були досвідченими у своїх діяльностях. Кожен з них мав непоганий, на мою думку, талант, який і нам допоможе. 
- оце я розумію! Засміявся Кранкл. 
- ще буквально недавно, поступила інформація, що є ще немало втікачів. Нам розповідали деякі персони, що вони були не одні. Тому ми через деякий час, зробимо ще одну, більш детальну експедицію. 
- добре, все йде по плану. Займіться покищо покуками втікачів, але не жалійте їх, сразу убивайте тих, хто буде нам непотрібен. 
- буде виповнено сер!!! 
     Джон, разом з його чуть не рідними друзями, думали, шо робити, паралельно з цим, вони жаліли, що не зупинили Карла в останній момент. Но Бан затверджував, що він все сам зробив, його й провина. Вони вирішили, що лишатись тут - це самогубство, тому вони виставили координати на телефоні та рушили у сусіднє село...