Епізод 1 " Початок"

Десь у глибинах Землі...
Йшла експедиція науковців разом з воєнними... Під час довгих дослідів вони наптрапили на Заборонений вхід. Який був завалений камінням. 
- сер, доповідаю : ми тут найшли невелику місцевість, яка заваленна камінням. Це не є Щось похоже на випадкові завалини. 
- ясно, тоді негайно приведіть мене туда! 
- так сер! 
    Біля невеличких завалів, яка знаходилась дуже глибоко під землею, почали робити розкобки. Як вияснилось це був давній, засипаний камнями, вхід. Всі були здивовані. 
- невже це правда?! Так це було не вигадкою?! 
Промовив в своїй голові Офіцер. 
    Після такої знахідки, туда поставили охорону, та сказали щоб при ніяких випадках не відкривати двері. 
      Кілька годин потому.... 
-ей, Барк ти знаєш що там находиться?! Шепнув йому один з охоронців... 
-ні Корк, не знаю. Відповів йому інший. 
- чуєш, давай аткроєм єто. Ти же рускій? 
- да, но нам  сказалі нє надо етово делать. 
- давай на минутку глянем а потом закроем. 
- о давай. 
        Раптом під час їхнього діалогу за дверима почувся дивний шум. Охоронці насторожились. 
- слиш Барк може не треба?
- не сси. Может что то упало
     Охоронці почали виламувати двері, але не змогли цього зробити. Вони були надто масивні. Потім випадково вони відкрились. Один із охоронців замучений приліг на двері, та вони неохоче привідкрились. 
- я же говоріл баран, что надо било от сєбя открыват. 
      Вони відкрили їх, та були здивовані. Це був коридор зі сходів , який ввів вниз. Вони пройшли по ньому, і побачили малу дивну кімнату. Стіни, стеля та підлога були з відшліфованого, ідеального камню. Вони посеред кімнати побачили труну, а на ній табличку з дивними словами. 
- ого, нечево сєбе. Ти ето відіш?! 
- ага, может в трунє есть сокровища. Сказав Борк. 
     Вони довбили труну та розламали замок на ній. Різкий сморід ударив їх,  вони побачили багато золотих прекрас та прикрашену і золото та срібло книгу. Вони обікрали мумію та втікли з цього місця. 
- друґ мой. Понімаєшь как ми можем розбагатеть?!
-ага,ето очень редкіє пржкраси. Ідьом їх продамо. 
     Через деякий час.... 
- сер, двері відкриті, невже хтось з наших це зробили?! 
-що?! Блін, от гади, перекрити всю печеру, негайно!!! 
- так сер. 
    По всій печері ходили озброєні люди. Та втікачів так і не находили. Як потім вияснилось це були нові професіонали, які колись працювали на військових. Цих двох подали в розшук, та якщо хтось побачить Барка Івановича та Корк Критокрацького то негайно дзвоніть в поліцію.  Барк - 38 річний спортивний чоловік, чуть вище середнього зросту, та з чорними : очима, густими бровами, та волоссям. Ще біля ока в нього був шрам. 
  Корк - 29 річний молодяк, високого зросту. Був блондином з голубими очима. 
     За них двох поставили винагороду за викраденя дорогоцінних артефактів. 
    Тим часом на поверхні Землі. 
- ох, нарешті я можу відпочити від того університету. Сказав Джон. 19 річний спортсмен вище середнього зросту, каштановим волоссям, коричневими очима, та густими бровами. Він був характерним пацаном. 
- хм... Сьогодні красивий оранжево-жовтий захід. Єдина Красива річ, створенна Богом, щоб відволіктись від того зайнятого світу. 
   Помилувавшись західом Сонця дорогою до дому, Джон подумав що завтра може створити вечірку з його друзями, щоб згадувати ті дні. Він прийшов до хати, умився та заліп в ютубі, після того він посидів до пізньої ночі і ліг спати. 
     Десь у глибокій ночі.... 
- ей братан ми вже їдемо цілий день. Ми вже за 540 км від тої місцевості. Сказав Борк
- ми перетинаємо кордон. Заховай речі. Надіюсь нас не запалять, ми поміняли облік і взяли інші паспорта. Хехе, теперь ми їх продамо. 
- будь готов ми едем! 
       Біля перетину кордона. 
- добрий день. Ви перетинаєте кордон @*[' до #*' (. Показуйте паспорта, дані. 
- возьми бабло. 5000₴ за то что нас пропустил. 
- звичайно ж. З вами можна домовитись. Сказав офіцер. 
     Ранок... 
- ну братан, сколько осталось нам? 
- ну кілометрів 25,5. Сказав Барк
- харошо, наконец-то ми єто продамо. 
- тільки все треба робити по швидше. 
- но ти не заметил братішка што она тухнет и воняєт, а запах не проходит. 
- іщо з того? Кхе кхе. Потерпи, ми зараз її продамо і получим багато грошей. 
        Ось і наші продавці приїхали на місце призначення.... 
Машина підїхала до невідомої локації, заїхала у двір та спарилась за воротами мажорського подвір'я. На вулиці стояло багато людей, окутих в банданах, татуєровках та були навіть ті що були в розшуку. Всі вони були напоготові. 
Із машини вийшло двоє приступників з дорогоцінними речами. Всі вони за сигналом, якого ще не було подано могли давно застрелити їх. Із групи бандитів вийшов один, скоріш лідер, під кликчою Крек. Це був темношкірий бугай, середнього віку, лисий та з темними як ніч бровами та очами. 
- що ви нам привезли!? Якщо це дурня, то я із вас шкури повидираю!
- от смотри, у нас много прекрас и какая-то книга, за которую ви очен заинтересовались. 
- не може бути!!! Крикнув Крек. Но де ви її найшли?! 
     Тим часом у печері... 
   Сер, ми найшли кількох важко побитих наших військових, та двох охоронців які охороняли двері. 
- що!? Так помимо наших, там хтось був? От дідько, як нас облеви навколо пальця? 
    На поверхні землі... 
- ми проникли туда, незаметно грохнувши троих. Один имел ключ а другие охараняли дверь. Ми незаметно побили двоих дурачков которые не смогли открыть дверь. Открилі її та забрали артефакт вз прєкрасами. 
- як за договором ви отримуєте бабло. Вот кейс.. Зітхнув Крек. 
- с вами приятно иметь дело, кхе кхе. 
- а тепер ми вас незнаєм і ви нас тоже. Ми вже не друзі. 
- харашо, удачі і пака. 
    Машина розвернулась, ворота відкрились і вона рванула звідтам. 
- какие они дурачки! У нас ест копия, ахахаха, корк, ну ти же геній!!! 
- ага, ми самі дізнаемся что і яка таємниця в цій книжці....