Глава 18

Ася

В понеділок малодушно хотілося прогуляти пари. Причин мого небажання їхати в університет було декілька. По-перше, я боялася зустрічі з тими придурками. Хто його знає, що у них у голові. Може, то все алкоголь, а, може, вони насправді такі шизануті, я ж не знаю. А особистої охорони в мене немає.

Про всяк випадок домовилися з Алісою всюди ходити вдвох.

По-друге, мені було соромно перед одногрупниками. Раптом, мене ще хтось бачив того вечора: п'яну й безпомічну. Моя гордість цього не переживе. Не хочу ні презирливих, ні жалісливих поглядів. Хоча Аліса запевняла, що мене не бачив ніхто, крім неї, Тимура та Артема, та однаково було боязко і не по собі.

По-третє, я боялася особистої зустрічі зі Сріблянським. Наша з ним розмова телефоном була, м'яко кажучи, холодною, а зустрітися з льодом в його очах особисто, я була не готова. Мені було дуже соромно перед ним. За все. А ще я не хотіла бачити його з Аделіною разом.

Але не зважаючи на всі свої страхи, я зібралася з силами й поїхала на навчання. Сесія вже не за горами, то ж не в моїх інтересах прогулювати пари. Сріблянський поки не присилав мені своєї адреси. Може, передумав мені допомагати з англійською, не знаю. Сподіваюся, що не передумав. І ні, чомусь екзамен тепер відійшов на другий план. Просто наші заняття залишилися єдиним мостиком, що поєднував мене з Артемом, і мені чомусь дуже не хотілося його втрачати.

Аліса зустріла мене біля входу в головний корпус.

— Як ти? — запитала вона мене вже, мабуть, в сотий раз за останні дві доби.

— В нормі, не хвилюйся.

Я була далеко не в нормі, але хвилювати подругу не хотілося. В неї й своїх проблем вистачає. Її план з викликання ревнощів у Єгора також провалився. Він ніяк не відреагував на пости Аліси у Мережі, а потім вона взагалі побачила фото, де той відпочивав у компанії якихось дівчат й абсолютно точно не згадував про колишню сусідку.

Подув холодний вітер, і ми поспішили зайти в приміщення. У вестибюлі мене чекав неприємний сюрприз. Аделіна, сиділа на широку підвіконні, а Сріблянський стояв біля неї максимально близько. Вона обвила його шию руками й щось активно розказувала з широчезною усмішкою.

Від побаченого в мене в горлі з'явився клубок, в грудях запекло, захотілося втекти й ніколи цього більш не бачити. Або піти та вирвати всі патли тій Аделіні. Я ще точно не визначилася. Одне було мені зрозуміло  — Сріблянський мені не байдужий. І що мені тепер з цим робити, гадки не маю.

— Вони разом, так? — запитала Аліса.

— Угу, — буркнула.

— Дивно. На вечірці мені здалося, що йому подобаєшся саме ти. Ще й ці ваші образи однакові — доля, не інакше!

— Він дізнався, що я сплановано хотіла його звабити, — зізналася.

— Що? Звідки? — здивувалася Аліса.

— Одна п'яна дурепа сама розпатякала.

— Це хто? — спочатку незрозуміла подруга, потім перевела погляд на мене. — А-а-а…Ти сама розповіла… Ясно.

— Отакі от пироги, — зітхнула.

— Ну, може, це й на краще…

— Сумніваюся, — відповіла, дивлячись на те, як Аделіна намагається засунути свого язика у рот Артему. Фу-у..

— Не можу на це дивитися, — швидко відвернулася, —  пішли вже в аудиторію.

На парах все було відносно спокійно. Ніхто на мене не витріщався і не тикав пальцями, отже, дійсно одногрупники мене не бачили під дією хмелю. Тих бовдурів в університеті взагалі не було. Артем мене повністю ігнорував і удавав, що ми не знайомі. Вже як я була вдома, то від нього прийшло коротке повідомлення з адресою. Не відмовився від занять і на тому спасибі.

У похмурому настрої побрела на кухню готувати обід. Апетиту не було, але я і вчора майже нічого не їла, то треба хоч яйце якесь смажене в себе закинути. Бо діла не буде.

На кухні сидів Влад. Він вчора майже весь вечір читав мені лекцію про те, як шкідливо пити на вечірках невідомо що. Сподіваюся, сьогодні вже змінить платівку. І без його морального виховання погано.

— Як справи, Асю?

— Так собі, — зітхнула, — правий ти був, Чорний. Не треба мені було оту фігню зі зваблюванням робити.

— Що, мала, втріскалася?

— Ага, — понуро кивнула головою.

— Не в того блондина часом, що тебе п'яну, як чіп, в гуртожиток привозив?

— У нього, — зітхнула.

— Ну, тоді ще не все втрачено.

— Що ти маєш на увазі?

—  Асю, я не перший день на світі живу. Повір, якщо хлопцю плювати на дівчину, він не буде зриватися з місця, забирати її п'яну з вечірки й нести на руках аж на п'ятий поверх. Ще й дорогою гарчати на всіх, хто хотів допомогти. Ти йому аж ніяк не байдужа.

— Ти помиляєшся, Владе. У нього інша є. Вся така правильна, ідеальна, — покривлялася, — якраз Артему до пари. Не те що я…

— А хто сказав, що потрібно бути ідеальною? З чого ти вирішила, що Артему потрібна саме правильна? Чому не допускаєш, що йому можеш подобатися саме ти?

— Але ж зустрічається він з нею!

— Відкрию тобі велику таємницю, але пообіцяй, що нікому не розкажеш, — загадково прошепотів Чорний.

Зацікавлено кивнула головою.

— Ми, хлопці — трохи тугодуми. До нас іноді довго доходять елементарні речі, а розібратися у власних почуттях, то взагалі 80 левел. І це не залежить від рівня айк'ю. Думаю, Артем ще сам в собі не розібрався і не бачить очевидного. Або бачить, але боїться це визнавати. А ще, можливо, ти його чимось образила й у нього гордість зіграла, то й не підходить більш до тебе.

Останнє дуже схоже на правду.

— І що мені робити?

— А нічого. Насолоджуйся студентським життям, гуляй з подругами, ходи на побачення. ТВОЄ до тебе саме прийде.

— Моє — це Артем? — в голосі прозвучала надія.

— А я точно не знаю, — розвів руками Чорний. — І ти не знаєш. Можеш тільки здогадуватися. Але скажу, що цей хлопець буде 100% дурнем, якщо проґавить таку дівчину, як ти.

—  Ото ти філософ! Але за неприкриті лестощі з твого боку — дякую.