Глава 17

Артем

Поки Ася спала, вологими серветками змив грим з обличчя, адже у такому вигляді мене навряд взагалі пустять хоч кудись. Не знаю, звідки Тимур дізнався, що Ася буде у костюмі Харлі Квін, але був йому вдячний. Я багато віддав би, щоб ще раз побачити щире здивування дівчини, коли вона побачила мене у костюмі Джокера. А чого були варті мурахи на її шкірі, коли підійшов ближче. Щоб знав, що трапиться далі, не відпускав би від себе ні на хвильку. І однаково, як би це виглядало.

Невже і мурахи були несправжніми? Не хотілося у це вірити...

Шкода волосся так просто не відітреш, тож я просто натягнув шапку. Залишив дівчину в машині, а сам пішов на розвідку. Підфартило, що на вахті сьогодні справді чергувала тьотя Зіна. Сказав, що я хлопець Асі, що та втомилася, заснула, мені шкода її будити, і я хочу занести її у кімнату на руках.

Версія так собі, але нічого іншого за короткий період часу я не вигадав.

Довелося увімкнути усю свою харизму, щоб тьотя Зіна погодилася пустити мене у гуртожиток. Звісно, ще шоколадні трюфелі допомогли, і те, що мене запам'ятали з минулого візиту. В інакшому випадку не знаю чи вдалася б в мене ця авантюра.

Взяв Асю на руки та поніс у кімнату. Вона дорогою щось муркотіла, обвивши руками мою шию та ховаючи обличчя на моїх грудях. Тьотя Зіна навіть двері нам притримала, за що я їй був безмежно вдячний.

На одному зі сходових майданчиків дорогу нам перегородив який кремезний хлопець.

— Ану стій! — зупинив він мене, — ти хто такий?

— Я її хлопець, — збрехав, не кліпнувши.

— Справді? А хто тут у нас? — хлопець підняв кольорового хвостика, щоб подивитися лице дівчини, а я інстинктивно зробив крок назад. Якої холери він руки свої розпускає?!

— Твою ж… Це ж мала! Ти що з нею зробив? — накинувся одразу.

— Я?! Я її, можна сказати, врятував. Якби не забрав, то з нею точно щось би зробили. А так вона в безпеці, просто перебрала з пуншем.

— От дурне-мале! Я їй завтра влаштую концерт на Іванівській! А ти де у цей час був, хлопець Асі? —  войовниче склав руки на грудях.

— Хмари нюхав! — гаркнув злісно.

Задовбав, чесне слово!

 — Не злись, просто хвилююся. Я Влад, до речі, можна, Чорний. Ми з Асею друзі.

— Артем. Вибач, руки не потисну, зайняті. Може ти вже нарешті відійдеш, щоб я заніс Асю у її кімнату? Трохи важкувато вже, знаєш?

— Ох, вибач, — одразу відійшов Влад, — давай може я далі понесу її?

— Я сам, — вийшло аж занадто голосно.

— Як хочеш. Пішли хоч двері допоможу відкрити.

Влад побіг першим сходами наверх і відкрив мені двері у кімнату Асі. Там була якась дівчина.

— Що з нею? — перелякано кинулася вона до Бутейко, та Чорний її зупинив за плечі.

— Олюнь, не хвилюйся. Все добре. Просто Ася трохи перебрала з алкоголем.

— Так, пуншу було забагато, — підтвердив.

— А ти Артем? — запитала Оля.

Серце зрадницьки пришвидшилося. Ася про мене розказувала? Чого ти радієш, дурне? Мабуть, про свій план зваблення хвалилася.

— Так, Артем, — кивнув я і вирішив не розпитувати, що там про мене казала Ася. Це немає ніякого значення.

— Ось, даси їй вранці, коли прокинеться, — вручив Олі пакет з водою, сорбентами та антипохмільними препаратами, що теж придбав дорогою. — Якщо буде дуже погано, нехай вип'є.

— Добре.

Ще раз глянув на Асю, перед тим як вийти з кімнати.

Навіть заплаканою і з розмазаною кольоровою фарбою на обличчі, дівчина мені подобалася. Іронія долі, що саме вона мене просто використовувала, брехала, щоб підібратися ближче. А я, як останній дурень, повівся на усю цю фігню. І де була моя інтуїція і світлий розум?

Дорогою додому їхав і думав: "Чи справді все було лише грою? Невже я настільки не розбираюся у людях? Чи то гормони мені очі засліпили?".

Одне для себе вирішив абсолютно точно: не можна покладатися лише на почуття. Бо у кінці програєш саме ти, а я не звик до такого. Більше не дозволю себе обманювати.

Нехай Бутейко проспиться, а завтра ми з нею серйозного поговоримо. Звісно, я не зізнаюся, що справді почав щось відчувати до неї. Ні! Ще чого... Але цей фарс потрібно припиняти.

Вдома насамперед сходив у душ. Набридло вже це зелене волосся. Потім побачив непрочитане повідомлення від Аделіни. Я їй навіть до побачення не сказав, так спішив до Асі.

Ти швидко втік, Джокере.

Ще вчора я б залишив її повідомлення без відповіді, але сьогодні змінилося все. Тож я відписав:

Черговий конфлікт з Бетменом. Вже звільнився. Ти вдома?

Відповідь прийшла швидко. Вона була неочікуваною, але прямолінійною.

Вдома. Сама. Батьки повернуться аж у понеділок. Приїдеш?

Натяк був більш ніж прозорий. Звісно, я розумів, чим закінчиться наш вечір, якщо зараз поїду до Аделіни. Я вагався, адже дівчина, з якою мені насправді хотілося розділити ліжко, зараз спала на протилежному кінці міста.

Та потім у пам'яті сплили слова Асі. Злість та образа забурлили у жилах. Почуття? Та кому вони потрібні! Я одягнувся і вийшов з кімнати, хапаючи ключі від машини з полиці в коридорі. Двері маминої спальні рипнули, звідти висунулася заспана голова:

— Нещодавно приїхав і знову їдеш? — сонним голосом запитала мама.

— Ага, я машину візьму, добре?

— Добре. Ночувати повернешся?

Незручна розмова.

— Навряд.

— Не забудь про контрацепцію. Я ще надто молода і гарна, щоб ставати бабусею.

Мама була у своєму репертуарі.

— Ну, ма-ам, — щоки почервоніли, немов мені знову шістнадцять.

— І ніяких мені там "я встигну" або вона на таблетках. Венеричні хвороби ще ніхто не відміняв.

— Господи, я не можу це слухати, — закрив вуха руками, — бувай, мам.

— Будь обережний за кермом. Люблю тебе.

Через годину я стояв на порозі Аделіни з букетом квітів, вином і "Київським тортом". Дівчина зустріла мене у спокусливому шовковому халаті. Цієї ночі ми точно не про навчання розмовляти будемо. І нехай.