Глава 14

Артем

Після такого душевного вечора з Асею іти в театр з Аделіною зовсім не хотілося. Але я пообіцяв, тож вирішив, що все ж схожу. Це ж просто театр, нічого такого. До того ж я давно хотів потрапити на виставу саме цієї театральної трупи. У них, кажуть, феєричні вистави. 

На секунду подумав, чи пішла б зі мною у театр Ася, якби я її запросив? Навряд. Таким дівчатам як Ася, мабуть, було б нудно в театрі. Вони скоріше віддають перевагу кіно. Не здивуюся, якщо обирають лише фільми у стилі екшен, де сцени швидко змінюються, і глядач в постійній напрузі. А може Ася любить комедії? Треба буде якось запитати. У тому, що ми ще зустрінемося якось тільки вдвох, я чомусь не сумнівався.

Цього разу я пришов до театру без квітів. По-перше, з ними не зручно сидіти на виставі. По-друге, не хотів, щоб Аделіна надавала якоїсь особливої оцінки нашим стосункам. Минулого побачення ми навіть не цілувалися, і сьогодні я цього не планував. Не хотілося.

У гардеробі я допоміг Аделіні зняти її пальто. Дівчина, як завжди, мала ідеальний вигляд. Розкішні білокурі локони елегантно спадали на тендітні плечі. Вона одягла рожеву шовкову сукню, що довжиною доходила майже до щиколоток, а зверху — светр-сітку з майже невагомої пряжі білого кольору. Весь її образ випромінював жіночність та вишуканість.

Я для театру обрав білу сорочку та класичні штани пісочного кольору, то ж разом ми мали дуже гармонійний вигляд.

— Давай сфотографуємося? — запропонувала Аделіна, взявши мене за лікоть, навпроти величезного дзеркала у вестибюлі.

— Добре, — для мене це не було проблемою.

— Усміхнися, — попросила дівчина і притулилася до мене ближче.

Я натягнув на обличчя свою “чергову” посмішку та раптом мені стало не до сміху. Мою увагу привернула тендітна фігура, яку я побачив позаду себе у чорній приталеній сукні. Не може цього бути. Усмішка спала з мого лиця остаточно, коли дівчина обернулася і пропалила мене поглядом. Так, це безперечно, була Ася Бутейко. У незвичному для неї образі: у вечірній сукні та з яскраво-червоними губами. Вона мала приголомшливий вигляд.

Я мало дар мови не втратив від несподіванки. Мабуть, у той момент, я був схожий на справжнього дурня, який стояв і витріщався на дівчину. Та ж дивилася так, ніби метала в мене блискавками. Аделіна щось тараторила збоку, та, здається, я її зовсім не чув.

Біля Асі з'явилося ще одне знайоме лице — Аліса Руда у червоній сукні. От хто вирішив показати Бутейко світ театрального мистецтва. На хвилинку стало соромно, адже я думав, що Асю таке не зацікавить. А потім ще й совісно, що в театр її повів не я. Я взагалі тут з іншою дівчиною. Чорт!

Хоча, чого це я раптом розхвилювався? Ми не пара і навряд чи колись нею будемо. Просто ми останнім часом часто зустрічаємося, і вона цікава особистість, неординарна, тому мене до неї й тягне. Але я їй нічого не обіцяв, як і вона мені.

На хвилинку уявив, що б було, якби Ася прийшла з іншим хлопцем, і невідома раніше мені лють охопила мене. Схоже я влип по самі вуха.

— Це не твої одногрупниці там? — запитала Аделіна.

— Що? — не одразу я виринув зі своїх думок. — А-а-а, так, це вони.

— Привітаєшся?

— Ем, так, напевно, — пробурмотів.

І ми з Аделіною пішли в сторону дівчат. Вона досі не відпустила мій лікоть і від цього мені було максимально ніяково. Я спробував висвободити руку, але Аделіна вчепилася, наче кліщ.

— Вечір добрий, дівчата, — сказав, підійшовши до одногрупниць майже впритул.

Звертався до обох, але дивився лише на Асю. На хвилинку мені здалося, що та кипить від злості. Ревнує? Може таке бути?

— Добрий вечір, — процідила крізь зуби Ася, — на любовну лірику потягнуло, Сріблянський?

— Взагалі-то це трагедія, — зауважила Аделіна й Ася нагородила її таким поглядом, що я думав зараз спопелить її вмить

— Давно хотів подивитися виставу від цієї театральної трупи, в Аделіни якраз були квитки, — чесно сказав я, сподіваючися, що мої слова не звучать, як виправдання.

— Як зручно, навіть гроші витрачати самому не довелося, — уїдливо прокоментувала Бутейко.

 — Асю, що ти мелеш, — мало не проричав, — я ж наче тобі ясно висловив свою позицію щодо того, хто й коли має платити. Тут інша ситуація.

— Вона просто жартує, —  втрутилася Аліса і сіпнула Асю за руку, — гумор у неї такий. Дивний.

Дівчина кинула на Асю попереджувальний погляд. Нерозуміння ситуації читалося в її очах.

— У нас запрошення у віп-ложу тож нікому не довелося платити, — вирішила все ж вибілити мою репутацію Аделіна.

— А я думав ти не цікавишся театром, Асю, — мені захотілося теж її вколоти у відповідь.

— Ну звісно, куди ж мені до такого великого мистецтва! — закотила очі дівчина. — Я дивлюся лише тупі реаліті-шоу і комедії з жартами нижче поясу! Так ти думав?

— Приблизно, — пробурмотів, розуміючи, що розмова звертає кудись не туди.

— Рада тебе розчарувати. А тепер не будем заважати вашому побаченню. Піду просвітлюватися! А то так і залишуся недалекою любителькою мильних опер.

Я хотів був сказати, що у нас не побачення, але чомусь змовчав. Ася різко розвернулася і, постукуючи підборами, пішла в сторону глядацького залу. Хоча я взагалі був не впевнений, що вона знає, де він.

— Гарного вечора, — сказала Аліса, пильно стежачи за тим, як я очей не спускаю з Бутейко. Потім швидко розвернулася і поспішила доганяти подругу.

Потрібно було б краще контролювати себе і не показувати своєї зацікавленості так відкрито, проте мені це не вдалося. Поряд з Асею в мене зривало всі запобіжники, а контроль емоцій начисто злітав. 

Стояв, як вкопаний, і думав про те, що, скоріш за все, отой незрозумілий зв'язок, який виник між нами з Асею, полетів у тартарари. І від цього на душі стало препаскудно.

Ася

Все почалося з того, що мене розбудила телефонним дзвінком Аліса. Вона швидко тараторила в трубку, що сьогодні грандіозна прем'єра у театрі, а головну роль грає якийсь її друг, і вона терміново має там сьогодні бути. І я з нею. У ролі підтримки.