Глава 13

Ася

— Ні, мамо, я не геть відбилася від хати зі своїм Києвом, — боронилася я від нападок батьків.

— Ні, не знайшла собі хахаля і не збираюся йти торгувати тілом. Господи, хто таке взагалі придумав? То бабуся збоку тобі ідейки підказує? То скажи, що моя молодість не така цікава, як була у неї.

На наступні вихідні треба поїхати додому, бо мені там таке вже приписують, що на голову не налазить.

— Ні, мамо, я не голодую і всього вистачає. Я ж кажу, просто дуже багато задають, а я ж у вас старанна дівчинка! Це хто там рже на задньому фоні? Тато? Вимкни гучний зв'язок, мамо! Так, я стараюся, немає тут нічого смішного. Так що все, я побігла далі опановувати журналістське мистецтво. Люблю, цілую вас, па-па.

Фу-ух, нарешті цей дивний дзвінок закінчився. Вони ото понадивлюються мильних опер по телевізору, а потім мене задовбують. Мама звісно мені довіряє, але ж є головний підбурювач — бабуся! От кому треба було книжки писати!

А мені вже треба ставати до роботи. Оля написала супердетальну інструкцію, за якою я буду сьогодні готувати. Всього заплановано 3 страви, з якими, як вона сказала, навіть дитина впорається.

Ну не знаю, поки я дивилася на продукти й сумнівалася, що з цього вийде щось путнє, але спробувати треба. В крайньому разі піцу замовлю. А що? Теж нормальна вечеря для студентів.

Щоправда, сумніваюся, що Сріблянський захоче таке їсти. Він же правильний до мозку кісток. Мабуть, на фастфуд навіть не дивиться.

Отже, у сьогоднішньому меню від Асі: тушкована картопля з грибами, салат з капусти та огірків і бутерброди з ковбасою. А на десерт — вафельний торт зі згущеним молоком. От така я хазяйка.

Я готувала все, чітко слідуючи Оліній інструкції. Картопля на вигляд вийшла дуже навіть нічого, а от пробувати було страшно. Салат теж з горем пополам настругала, а бутерброди з ковбасою, то ж моя особиста “короночка”, з цим взагалі справилась на раз два.

Залишилося вафельні коржі перемастити згущеним молоком і все готово.

Накрила стіл білою скатертиною, яку купила в супермаркеті вчора, поставила тарілки й стакани. Наче все готово… Подивилася ще раз на стіл: їсти є що, пити… Пити? Бляха-муха! Я не купила ніякої води чи соку, я вже мовчу про алкоголь. Останню воду з баклажки я використала ще коли картоплю тушкувала, і навіть не подумала про те, що не буде що пити.

Не давати ж йому запивати їжу воду з під крану! Вона настільки хлорована, що нею й зуби чистити небезпечно, не те що пити.

Скільки там годин? Чорт, вже майже шоста. А може я ще встигну в магазин сходити?

Тут в мене задзвонив телефон. Сріблянський. Мабуть, вже на місці.

— Ало, — взяла трубку, натягуючи на ходу куртку, — ти вже тут?

— Тут, тут. Треба, щоб ти спустилася і провела, бо мене через вахту не пускають.

— Не переживай, там сьогодні тьотя Зіна. Зараз все буде.

Вибігла з кімнати й, перестрибуючи через одну сходинку, поспішила до входу. Перед тим, як увійти в хол, зупинилася і перевела дихання. Нехай Сріблянський не думає, що я до нього спішила. Повільною ходою підійшла.

Хлопець стояв у холі та розглядував правила перебування у гуртожитку, яки висіли на стіні.

У темних штанах і сірому пальті він мав надто імпозантний вигляд для цього гуртожитку. Немов принц Британії заїхав у бідні нетрі. В руках у нього був якийсь пакет.

— Привіт, — помахала я йому рукою, а потім повернулася до тьоті Зіни, що сьогодні чергувала на вахті.

— Тьотя Зіночка, ви сьогодні маєте неперевершений вигляд! А пахнете як! Нові парфуми? До речі, це вам. До чаю.

Крізь маленьке віконечко просунула коробку цукерок.

— Асю, ти хитра лисице, що вже хочеш? — примружила очі тьотя Зіна.

— Можна цей молодий хлопчина зайде на кілька годин до мене? На вечерю. Будь ла-асочка, — скорчила жалісливе лице.

—  Добре, тільки до відбою, щоб вийшов. А то знаю я вас. 

— Звичайно, без проблем, — посміхнулася я, взяла ошелешеного Артема за руку і потягла за собою. Поки ми підіймалися сходами, Артем вирішив прочитати мені нотації.

— В правилах гуртожитку написано, що вам не можна приводити гостей, — сказав він, — лише якщо в них є спеціальний пропуск. 

— Шоколадні трюфелі — твій пропуск. А взагалі, правила створені для того, щоб їх порушувати.

— Правила створили для того, щоб був порядок, — зауважив Сріблянський.

— Який ти нудний, — незадоволено пробурчала.

— Краще бути нудним, аніж жити у постійному хаосі.

— Тут я б з тобою посперечалася, але ми зараз тут не для цього.

Ми нарешті дійшли до дверей в мою кімнату.

— Ось моє житло. Почувайся, як у дома, але не забувай, що у гостях, — промовила я улюблену фразу своєї мами.

— Ти сама люб'язність, — уїдливо прокоментував Сріблянський і переступив поріг кімнати.

Я застигла в очікуванні. Враз моя кімната здалася мені такою маленькою, недолугою, неохайною. Артем у цей гуртожитський інтер'єр явно не вписувався. Очікувала, що він зараз презирливо фиркне чи якось образливо прокоментує, проте хлопець здивував.

— А у тебе тут гарно, — сказав він.

— Справді? — недовірливо перепитала, — тобто, так, звісно тут дуже гарно. Можеш сідати на стілець чи ліжко, як тобі зручно. А я зараз прийду. В магазин ще збігати треба.

— За чим? — спитав Сріблянський.

— Ну… Я забула про воду якусь чи сік…чи шось таке.. Я швидко: одна нога тут, друга там! — крикнула, вже майже вибігши з кімнати.

— Стій, — владно гаркнув Сріблянський, — Все є, іди сюди.

— Що є? — не зрозуміла.

— Ну я ж не міг прийти в гості з пустими руками, — знизав плечима хлопець, і вийняв з пакета коробку еклерів та трилітрову банку з гранатовим соком.

От і добре. Повернулася в кімнату і зняла куртку. До речі, цього разу я не намагалася справити на хлопця враження зовнішнім виглядом. Була одягнена у свій звичний спортивний костюм сірого кольору.