Глава 13

Ася

— Ні, мамо, я не геть відбилася від хати зі своїм Києвом, — боронилася я від нападок батьків.

— Ні, не знайшла собі хахаля і не збираюся йти торгувати тілом. Господи, хто таке взагалі придумав? То бабуся збоку тобі ідейки підказує? То скажи, що моя молодість не така цікава, як була в неї.

На наступні вихідні треба поїхати додому, бо мені там таке вже приписують, що на голову не налазить.

— Ні, мамо, я не голодую і всього вистачає. Я ж кажу, просто дуже багато задають, а я ж у вас старанна дівчинка! Це хто там рже на задньому фоні? Тато? Вимкни гучний зв’язок, мамо! Так, я стараюся, немає тут нічого смішного. Так що все, я побігла далі опановувати журналістське мистецтво. Люблю, цілую вас, па-па.

Фу-ух, нарешті цей дивний дзвінок закінчився. Вони ото понадивлюються мильних опер по телевізору, а потім мене задовбують. Мама звісно мені довіряє, але ж є головний підбурювач — бабуся! От кому треба було книжки писати!

А мені вже треба ставати до роботи. Оля написала супердетальну інструкцію, за якою я буду сьогодні готувати. Усього заплановано 3 страви, з якими, як вона сказала, навіть дитина впорається.

Ну не знаю, поки я дивилася на продукти й сумнівалася, що із цього вийде щось путнє, але спробувати треба. У крайньому разі піцу замовлю. А що? Теж нормальна вечеря для студентів.

Щоправда, сумніваюся, що Сріблянський захоче таке їсти. Він же правильний до мозку кісток. Мабуть, на фастфуд навіть не дивиться.

Отже, у сьогоднішньому меню від Асі: тушкована картопля з грибами, салат із капусти та огірків і бутерброди з ковбасою. А на десерт — вафельний торт зі згущеним молоком. От така я хазяйка.

Я готувала все, чітко слідуючи Оліній інструкції. Картопля на вигляд вийшла дуже навіть нічого, а от пробувати було страшно. Салат теж із горем пополам настругала, а бутерброди з ковбасою, то ж моя особиста «короночка», із цим взагалі справилась на раз два.

Залишилося вафельні коржі перемастити згущеним молоком і все готово.

Накрила стіл білою скатертиною, яку купила в супермаркеті вчора, поставила тарілки і стакани. Наче все готово… Подивилася ще раз на стіл: їсти є що, пити… Пити? Бляха-муха! Я не купила ніякої води чи соку, я вже мовчу про алкоголь. Останню воду з баклажки я використала ще коли картоплю тушкувала, і навіть не подумала про те, що не буде, що пити.

Не давати ж йому запивати їжу воду з під крану! Вона настільки хлорована, що нею і зуби чистити небезпечно, не те, що пити.

Скільки там годин? Чорт, уже майже шоста. А, може, я ще встигну в магазин сходити?

Тут у мене задзвонив телефон. Сріблянський. Мабуть, уже на місці.

— Ало, — узяла слухавку, натягуючи на ходу куртку, — ти вже тут?

— Тут, тут. Треба, щоб ти спустилася і провела, бо мене через вахту не пускають.

— Не переживай, там сьогодні тьотя Зіна. Зараз усе буде.

Вибігла з кімнати й, перестрибуючи через одну сходинку, поспішила до входу. Перед тим, як увійти в хол, зупинилася і перевела дихання. Нехай Сріблянський не думає, що я до нього спішила. Повільною ходою підійшла.

Хлопець стояв у холі та розглядував правила перебування в гуртожитку, яки висіли на стіні.

У темних штанах і сірому пальті він мав надто імпозантний вигляд для цього гуртожитку. Немов принц Британії заїхав у бідні нетрі. У руках у нього був якийсь пакет.

— Привіт, — помахала я йому рукою, а потім повернулася до тьоті Зіни, що сьогодні чергувала на вахті.

— Тьотя Зіночка, ви сьогодні маєте неперевершений вигляд! А пахнете як! Нові парфуми? До речі, це вам. До чаю.

Крізь маленьке віконечко просунула коробку цукерок.

— Асю, ти хитра лисице, що вже хочеш? — примружила очі тьотя Зіна.

— Можна цей молодий хлопчина зайде на кілька годин до мене? На вечерю. Будь ла-асочка, — скорчила жалісливе лице.

— Добре, тільки до відбою, щоб вийшов. А то знаю я вас.

— Звичайно, без проблем, — усміхнулася я, узяла ошелешеного Артема за руку й потягла за собою. Поки ми підіймалися сходами, Артем вирішив прочитати мені нотації.

— В правилах гуртожитку написано, що вам не можна приводити гостей, — сказав він, — лише якщо в них є спеціальний пропуск.

— Шоколадні трюфелі — твій пропуск. А взагалі, правила створені для того, щоб їх порушувати.

— Правила створили для того, щоби був порядок, — зауважив Сріблянський.

— Який ти нудний, — незадоволено пробурчала.

— Краще бути нудним, аніж жити в постійному хаосі.

— Тут я б із тобою посперечалася, але ми зараз тут не для цього.

Ми нарешті дійшли до дверей у мою кімнату.

— Ось моє житло. Почувайся, як у дома, але не забувай, що в гостях, — промовила я улюблену фразу своєї мами.

— Ти сама люб’язність, — уїдливо прокоментував Сріблянський і переступив поріг кімнати.

Я застигла в очікуванні. Враз моя кімната здалася мені такою маленькою, недолугою, неохайною. Артем у цей гуртожитський інтер’єр явно не вписувався. Очікувала, що він зараз презирливо фиркне чи якось образливо прокоментує, проте хлопець здивував.