Глава 8

Ася

Навчання мені давалося не легко. Лекції, практичні, купа домашніх завдань — я вимотувалася не на жарт. До речі, хлопці, з яких ми зірвали стрічки на посвяті студентів, навчаються на нашому потоці. Ми з ними тричі на тиждень зустрічаємося в одній аудиторії. І мені зовсім не подобається, як вони зиркають на нас з Алісою. Ні, вони не погрожували нам, навіть не підійшли ні разу, але щось було таке у їх поглядах липке і неприємне, що хотілося одразу в душ. Хоча Аліса каже, що то я фантазую.

Враховуючи те, що я взагалі не дуже любила вчитися, то я робила успіхи. Майже всі завдання виконувала вчасно, не прогулювала пари — старалася! Проте мої зусилля не дуже себе виправдовували. На червоний диплом розраховувати точно не варто.

Найгірші справи були, звісно, з англійською мовою. Іноді на парах мені здавалося, що викладачка спеціально з мене знущається, бо то нагадувало просто якусь екзекуцію. Ну не знала я, що велосипед це "байсекл", а не "бікуклє"! То що тут страшного? Ні, вона мене висміяла і сказала, щоб я закупилася підручниками для першокласників. Мовляв, то мій рівень. Стерва білокура!

Вся група тоді ржала, як коні. П'ятою точкою відчуваю, що завалить мене на сесії. 

Цими невеселими думками я поділилася з Тохою, з яким ми нарешті зустрілися за чашкою кави у кав'ярні. У нього завжди як не навчання, то робота, як не робота, то чергове побачення — невловимий друг в мене якийсь.

— Ну що тобі сказати, — почухав потилицю Тоха, — може до якогось репетитора запишешся?

— Ага, якраз. А розраховуватися з ним я чим буду? Натурою?

— Ти нічогенька, але навряд хтось на таке згодиться, — і вухом не повів друг, — проте якщо гарно пошукати…

— Тоха, блін! Я жартую! Ніякої натури! Я он самостійно весь ютуб вже перелопатила, іноді Оля допомагає з домашками, проте це крапля в морі. Не знаю, як буду складати екзамен. До речі, у нас же одна вчителька в школі була. Як тебе як досі не вигнали? Чи ти дивним чином вивчив англійську, а я не в курсі?

— Ну, по-перше, у нас на фізкультурному не дуже то й шпиняють за англійську мові, в пріоритеті інші спеціальності, але бажану четвірку я отримав, — хитро всміхнувся. — В мене є таємна зброя!

— Нічого собі — четвірка! Мені б таке щастя! Ану, давай колися, що там за таємна зброя в тебе!

Тоха витримав театральну паузу, а потім видав:

— Її Маринкою звуть!

— Не зрозуміла… — округлила очі від здивування.

— А що тут розуміти? Є в мене одногрупниця — Марина, яка закохана в мене по вуха. От вона мені усі завдання й робить, і на екзаменах допомагає.

— А ти їй що за це?

— Та нічого. Вона червоніє від однієї моєї присутності. Якщо я спроможуся на якісь інші кроки, взагалі свідомість від щастя втратить, — Тоха, мов ситий кіт, потягнувся на стільці

— Ах ти падлюка! Хіба можна так з невинною дівчиною? Я від тебе такого не очікувала, — пожурила я друга і грізно помахала вказівним пальцем.

— Ну так я ж їй нічого не обіцяю, — розвів руками хлопець, — можна сказати це цілком і повністю її ініціатива.

— Баран ти, Тоха! — мені стало шкода закохану дівчину.

— Якщо відкинути моральну сторону, схема робоча, — поважно зауважив друг. — Може і в тебе є на приміті якийсь розумник, якого можна звабити?

— Геть здурів? — покрутила пальцем біля скроні.

— А що? Ти дівчина гарна, видна. Характер препоганий, правда, але то все можна приховати. Деякі жінки не показують свою справжню натуру аж до самого весілля.

— Якого ще на фіг весілля?! Ти щось десь курив чи що? Чи в тренажерці гирею приклало?

 — Та жартую я, — розсміявся Тоха, — але подумай над цим. Сама знаєш, завалиш сесію — повалиш додому у наш Задрипанськ. Кар'єра касирки в супермаркеті — максимум, який тебе там чекає.

Повернувшись у гуртожиток, я плюхнулася на своє ліжко і задумалася. А може й правда скористатися ідеєю Тохи? Щоправда, найкраще у нас у групі знає англійську мову Сріблянський. Ще є Назар, який також гарно вчиться, але Артема якось менш шкода. Він пихатіший, на мою думку.

Якщо когось і обманювати, то його. Я ще досі пам'ятаю, як він в Голосіївському мене притис до дерева, щоки аж пашіли після його промови. Хотіла його збентежити, а осоромилася сама. А наша поїздка в друкарню? Одні нерви! Якщо когось і обкручувати навколо пальця, то це Сріблянського.

Проблема ще в тому, що він геть не дурний, і може не захотіти закручуватися. Тим паче я і так, очевидно, не дуже йому подобаюся. Тут потрібен якийсь геніальний план зваблення. От тільки я у цих справах повний профан.

У животі голосно забуркотіло. Треба щось терміново поїсти. Взяла сковороду, яйця і почалапала на кухню. Я такий кулінар, що звичайний омлет — ідеальний варіант. Швидко, просто і невелика ймовірність отруїтися — те, що треба.

На кухні було порожньо, ніхто нічого не жарив-шкварив, лише Чорний сидів на підвіконні та діловито випускав фруктовий дим з рот. Не звичайні цигарки, і на тому дякую.

Ми за ці тижні встигли потоваришувати. Влад віддав мені всі свої конспекти з 1 курсу, за що я йому була вельми вдячна. Виявилося він веселий і товариський хлопець, хоча і дисципліну в гуртожитку тримав сувору. А ще філософ.

З Чорним можна було говорити про все що завгодно. Здавалося, він знає про все на світі, і я зараз не про хімію, біологію чи точні науки. Чорний був експертом у звичайних життєвих труднощах і допомагав знайти вихід з будь-якої ситуації. Хоча в нього рідко був час на пусті балачки. Оскільки в гуртожитку він був неформальним лідером, до нього майже щодня хтось прибігав з якоюсь проблемою чи проханнями. А ще його постійно атакували шанувальниці, проте, наскільки я знаю, він ні з ким не зустрічався.

— Мала, що готувати будеш? — оживився він, побачивши мене зі сковорідкою.

— Омлет, — буркнула безрадісно.

— Омле-ет? — розчаровано протягнув, — а щось нормальне типу гарніру чи м'яса буде в меню?