Глава 8

Ася

Навчання мені давалося не легко. Лекції, практичні, купа домашніх завдань — я вимотувалася не на жарт. До речі, хлопці, з яких ми зірвали стрічки на посвяті студентів, навчаються на нашому потоці. Ми з ними тричі на тиждень зустрічаємося в одній аудиторії. І мені зовсім не подобається, як вони зиркають на нас з Алісою. Ні, вони не погрожували нам, навіть не підійшли ні разу, але щось було таке у їх поглядах липке й неприємне, що хотілося одразу в душ. Хоча Аліса каже, що то я фантазую.

З огляду на те, що я взагалі не дуже любила вчитися, то я робила успіхи. Майже всі завдання виконувала вчасно, не прогулювала пари — старалася! Проте мої зусилля не дуже себе виправдовували. На червоний диплом розраховувати точно не варто.

Найгірші справи були, звісно, з англійською мовою. Іноді на парах мені здавалося, що викладачка спеціально з мене знущається, бо то нагадувало просто якусь екзекуцію. Ну не знала я, що велосипед це «байсекл», а не «бікуклє»! То що тут страшного? Ні, вона мене висміяла і сказала, щоб я закупилася підручниками для першокласників. Мовляв, то мій рівень. Стерва білокура!

Уся група тоді ржала, як коні. П’ятою точкою відчуваю, що завалить мене на сесії.

Цими невеселими думками я поділилася з Тохою, з яким ми нарешті зустрілися за чашкою кави в кав’ярні. У нього завжди, як не навчання, то робота, як не робота, то чергове побачення — невловимий друг у мене якийсь.

— Ну що тобі сказати, — почухав потилицю Тоха, — може, до якогось репетитора запишешся?

— Ага, якраз. А розраховуватися з ним я чим буду? Натурою?

— Ти нічогенька, але навряд хтось на таке згодиться, — і вухом не повів друг, — проте якщо гарно пошукати…

— Тохо, блін! Я жартую! Ніякої натури! Я он самостійно весь ютуб уже перелопатила, іноді Оля допомагає з домашками, проте це крапля в морі. Не знаю, як буду складати екзамен. До речі, у нас же одна вчителька в школі була. Як тебе досі не вигнали? Чи ти дивним чином вивчив англійську, а я не в курсі?

— Ну, по-перше, у нас на фізкультурному не дуже то і шпиняють за англійську мові, у пріоритеті інші спеціальності, але бажане “зараховано” я отримав, — хитро усміхнувся. — В мене є таємна зброя!

— Нічого собі! Мені б таке щастя! Ану, давай колися, що там за таємна зброя в тебе!

Тоха витримав театральну паузу, а потім видав:

— Її Маринкою звуть!

— Не зрозуміла… — округлила очі від здивування.

— А що тут розуміти? Є в мене одногрупниця — Марина, яка закохана в мене по вуха. От вона мені всі завдання і робить, і на екзаменах допомагає.

— А ти їй що за це?

— Та нічого. Вона червоніє від однієї моєї присутності. Якщо я спроможуся на якісь інші кроки, взагалі свідомість від щастя втратить, — Тоха, мов ситий кіт, потягнувся на стільці

— Ах ти падлюка! Хіба можна так із невинною дівчиною? Я від тебе такого не очікувала, — пожурила я друга і грізно помахала вказівним пальцем.

— Ну так я ж їй нічого не обіцяю, — розвів руками хлопець, — можна сказати, це цілком і повністю її ініціатива.

— Баран ти, Тохо! — мені стало шкода закохану дівчину.

— Якщо відкинути моральну сторону, схема робоча, — поважно зауважив друг. — Може й  у тебе є на приміті якийсь розумник, якого можна звабити?

— Геть здурів? — покрутила пальцем біля скроні.

— А що? Ти дівчина гарна, видна. Характер препоганий, щоправда, але то все можна приховати. Деякі жінки не показують свою справжню натуру аж до самого весілля.

— Якого ще на фіг весілля?! Ти щось десь курив чи що? Чи в тренажерці гирею приклало?

— Та жартую я, — розсміявся Тоха, — але подумай над цим. Сама знаєш, завалиш сесію — повалиш додому в наш Задрипанськ. Кар’єра касирки в супермаркеті — максимум, який тебе там чекає.

Повернувшись у гуртожиток, я плюхнулася на своє ліжко й задумалася. А може і правда скористатися ідеєю Тохи? Щоправда, найкраще в нас у групі знає англійську мову Сріблянський. Ще є Назар, який також гарно вчиться, але Артема якось менш шкода. Він пихатіший, на мою думку.

Якщо когось і обманювати, то його. Я ще досі пам’ятаю, як він у Голосіївському мене притис до дерева, щоки аж пашіли після його промови. Хотіла його збентежити, а осоромилася сама. А наша поїздка в друкарню? Одні нерви! Якщо когось і обкручувати навколо пальця, то це Сріблянського.

Проблема ще в тому, що він геть не дурний, і може не захотіти закручуватися. Тим паче я і так, очевидно, не дуже йому подобаюся. Тут потрібен якийсь геніальний план зваблення. От тільки я в цих справах повний профан.

***

В гуртожитку лежала на ліжку і дивилася на стіну. У животі голосно забуркотіло. Треба щось терміново поїсти. Узяла сковороду, яйця і почалапала на кухню. Я такий кулінар, що звичайний омлет — ідеальний варіант. Швидко, просто й невелика ймовірність отруїтися — те, що треба.

На кухні було порожньо, ніхто нічого не жарив-шкварив, лише Чорний сидів на підвіконні.

Ми за ці тижні встигли потоваришувати. Влад віддав мені всі свої конспекти з 1 курсу, за що я йому була вельми вдячна. Виявилося він веселий і товариський хлопець, хоча й дисципліну в гуртожитку тримав сувору. А ще філософ.