Глава 4

Ася

Гра продовжувалася, проте мені було зовсім не смішно. Цей Сріблянський налякав мене до чортиків. Шизанутий якийсь, їй Богу. Одразу пожалілася Алісі, але та мене чомусь не підтримала.

— Асю, ти сама винна! Чого до нього причепилася? 

— Не знаю. Чомусь зачепило, що йому ніяково говорити про такі природні речі. Ми ж не в 19 столітті живемо. Боремося за рівність і прагнемо позбутися нав'язаного культу сорому, — спробувала виправдатися.

— І ти вирішила на себе взяти цю благородну місію — зробити Сріблянського більш розкутим? Йому наче це не треба, — розсміялася Аліса.

— Та я вже зрозуміла, — буркнула у відповідь.

Насправді я й сама не знаю, чого я до нього причепилася. Ще й тему таку вибрала — “ідеальну” для малознайомих людей. Розумниця, нічого не скажеш. Тож тепер немає чого жалітися.

Коли Сріблянський мало не притис мене до дерева, від нього віяло такою силою, таким чоловічим напором, що я одразу збагнула — не на того напала. А коли він мало не виплюнув мені в обличчя всі ті терміни, взагалі злякалася не на жарт, що розворушила прадавнє зло. Ти бач який нервовий. Потрібно з ним поводитися обережніше.

Напівдорозі до головного штабу, Артем раптом зупинився.

— Ховайтеся! Швидко! — сказав він і потягнув нас за собою за дерева.

Ми причаїлися. Ніхто окрім хлопця ніякої загрози не бачив. Поліна навіть хотіла висунутися з-за дерева, та Сріблянський на неї грізно шикнув і та присіла. На нашу стежку з паралельної галявини вийшли троє хлопців з "менеджменту".

— Що будемо робити? — прошепотіла Аліса.

— Давайте перечекаємо, — запропонувала Поліна.

— Ага! І подаруємо їм наші скарби? — прошипіла я.

— Тихо! — насварився на нас Сріблянський, — Будемо брати хитрістю! Фліртувати вмієте чи тільки огризатися?

Це явно був камінь в мій город.

— Вміємо, — буркнула я насупившись.

— Отже, спробуйте запудрити їм мізки та зірвати стрічки.

— А ти?

— А я буду прикривати вас, якщо щось піде не так. Якщо покажуся одразу, то шанси зірвати їхні стрічки, а самим обійтися без втрат, мінімальні.

“Стратег недороблений”, подумала я. Він значить “на підхваті”, а дівчатам віддуватися самим. Ну добре. Зараз я покажу, що таке жіночий пікап. Я перша вийшла з-за дерев.

Відчувала себе справжньою мисливицею на полюванні. Ну що ж, хлопчики, давайте пограємо. Зняла з волосся гумку і волосся важкими хвилями впало на плечі.

— Привітики, — посмішка на всі 32, сподіваюся вона не нагадувала звірячий вискал.  — А ви з якої групи, красунчики? В нас такі не водяться. Правда ж, Алісо?

Подруга також вже вийшла з нашої засідки та підходила ближче, спокусливо виляючи стегнами. Вона була схожа на кішку, що підкрадалася до своєї здобичі. Справжня рудоволоса бестія.

Я накрутила волосся на палець і прикусила губу. Вийде?

Зустрілася поглядом з одним з хлопців. Чорнявий, високий. Погляд зацікавлений, хтивий. Один точно попався на вудочку.

— Ми з менеджменту, красуні. А ви журналістки? — подав голос кучерявий шатен. Його погляд вже блукав по тілу Аліси. От примат тупорилий. Нам пощастило, що ми натрапили саме на таких 

— Та-ак, — томно протягнула я. Ну, я сподіваюся, звучало саме так. — Може ну його, ці дитячі ігри? Пішли каву пити? 

Ми з Алісою підходили все ближче і ближче. Так, двоє вже майже “роззброєні”, залишився третій. І де ту Полю носить?

— А може щось міцніше? — шатен вкрай знахабнів і поклав свою руку мені на талію. Те що треба, красунчику!

Я зробила обманний маневр, вдала, ніби погладжую його руку зверху. Глянула на Алісу, та кивнула мені — мовляв, давай! Різко смикнула за стрічку на руці та зірвала її. Аліса також пішла у ва-банк і зірвала стрічку з ошелешеного брюнета.

— Ви що наробили? — люто заричав мій кавалер. — Ах ви зарази!

Я навіть встигла злякатися, аж раптом на горизонті з'явився Сріблянський.

— Тримайте себе в руках, хлопці. Все чесно. 

Ми з Алісою боягузливо сховалися у нього за спиною. Адреналін вже вивітрився і почало трохи трусити. Що буде далі? Їх троє, як не як. Хтозна, що вони можуть втнути.

— Ці пройдисвітки видурили в нас стрічки обманом!

— У цій грі усі методи хороші, — незворушно знизав плечима Артем. — Просто змиріться з тим фактом, що ви зійшли з дистанції.

— Зійшли з дистанції? Я тобі зараз покажу зійшли з дистанції! Так зійдеш, що вже більше ніколи не зайдеш! — розлютився шатен і почав наступати на Артема, сердито стискаючи кулаки. А той навіть вухом не повів.

— Я б не радив вам вдаватися до грубої сили одразу з кількох причин. По-перше, перед вами чемпіон з боксу, сили будуть не рівні, навіть з урахуванням того, що вас більше. По-друге, тут всюди камери на деревах, і вам за бійку добряче прилетить. По-третє, краще б берегли третю стрічку, а не розбірки тут влаштовували.

В цей момент до третього хлопця підкралася Поліна і зірвала стрічку з його руки.

— Вибач, — пискнула вона і швиденько підбігла до нас.

— Ах ти ж стерво малолітнє! — обурився хлопець, який такого аж ніяк не очікував.

Високий брюнет мало не кипів зі злості. Але й вчиняти бійку побоявся. Все ж таки всі ми першокурсники, і навчання тільки почалося. Навіщо одразу наживати собі проблем?

— Вам це ще відгукнеться! Я обіцяю! — виплюнув він.

— Обов'язково, — погодився Артем, — а зараз нам час іти.

Він легенько підштовхнув нас у сторону стежки. Коли розлючені хлопці з менеджменту залишилися далеко позаду, я видихнула з полегшення. Наче звичайна гра, але, на мою думку, вони образилися не на жарт.

— Артеме, а ти правда чемпіон з боксу? — озвучила мою наступну думку Аліса.

— Правда.

Ну що ж. Це багато чого пояснює. Як мінімум, його фігуру Аполлона.

— А де тут камери? Я ні однієї не помітила, — крутила на всі боки головою Поліна.

— Не помітила, бо їх тут немає.