Глава 3

Ася

Наступні ранки майже з точністю повторювали перший навчальний день. Ми стабільно не чули будильника, а потім похапцем збиралися в універ. Я злилася, близнючки сварилися, а Оля плакала. 

До речі, виявилося, що прізвище моєї новоспеченої подруги Аліси — Руда. Їй воно настільки підходить. Це ж треба було дівчині з таким прізвищем дійсно народитися з вогняним волоссям. Доля — не інакше.

Аліса виявилася приємною у спілкуванні, товариською і дуже простою. Ми швидко здружилися, на усіх парах сиділи разом, вона вже навіть кликала мене в гості, щоб скуштувати фірмовий чизкейк її матусі. Всі вуха мені про нього продзижчала. Я не дуже люблю солодке, але навіть мені захотілося спробувати.

Взагалі, в універі було цікаво. Зовсім не так, як у школі. Ніякої тобі тригонометрії й ненависних косинусів з синусами. Наприклад, мені сподобалося вивчати медіабезпеку. Адже бути журналістом — це велика відповідальність. Особливо, якщо обираєте політичну журналістику. Ти маєш контролювати, що ти несеш у маси, і як воно може вплинути на аудиторію. Потрібно адекватно оцінювати ситуацію на світовій арені, професійно вести комунікацію з представниками різних країн. Важливо не спаплюжити свою країну та толерантно висловлюватися з на будь-яку тему. Кожне слово має значення і може бути використане проти тебе. 

А от з літературними стилями я вже мала певні труднощі. І на холеру їх стільки багато придумувати? І це ж треба всі вивчити. В мене голова обертом лише від однієї думки про це.

Та справжньою катастрофою виявилася англійська мова. І де моя улюблена Оксана Василівна зі школи, яку цікавило лише “ху із е д’юті тудей?” . Ця премила бабусічка з чітким українським акцентом в англійських словах ставила оцінки за красиві очі. Більшу частину уроку ми розмовляли українською, іноді розбавляючи знайому лексику новими англійськими словами. Кому потрібні були більші знання —  йшли до репетитора. Всіх все влаштовувало.

А в універі працює просто мегера якась. За всю пару ні одного слова українською. Я майже нічого не зрозуміла з тих її балачок. Весь час смикала Алісу, щоб та хоч щось мені перекладала. Подруга теж знанням англійської не блищала, але хоч основну суть ловила.

А справжнім гуру англійської мови виявися, звісно ж, Сріблянський! Він так щебетав інглишом, ніби всмоктав ці знання ще з материнським молоком. Виявилося він ще й іспанську досконало знає. Поліглот недороблений. Все у нього виходить! Все у нього як треба! Везучий, собака дика! Про таких моя бабця каже, гімна в дитинстві наївся!

Я в неї мільйон разів допитувалался, яким чином такий неприємний факт з минулого впливає на удачу в житті, та вона лише відмахувалася від мене. Мовляв, що ти там розумієш у народній мудрості. То я більш і не сперечалася.

А коли на парах я там бекала-мекала, намагаючись видати хоч щось путнє англійською, Артем дивився на мене, мов на психічно хвору. Типу, як це ти не говориш англійською? Це ж елементарно! І від цього було ще гірше.

Нарешті настали вихідні! Ми дочекалися посвяти в студенти, має бути весело. Погода трохи зіпсувалася — вітряно й хмарно, тож я одягнула улюблений чорний спортивний костюм. Стильно, зручно й не марке — те, що треба для активного відпочинку. 

Ми з Алісою домовилися, що поїдемо в Голосіївський парк разом. Саме там планувався захід. Зустрілися на станції метро, де потрібно було робити пересадку.

Я досі ще блукаю в метро, до речі. Майже щоразу виходжу не з тієї сторони, де мені потрібно, легко можу пропустити свою станцію, бо просто не встигла вчасно вийти або ж прослухала її. А з пересадками то взагалі щоразу треш.

Найчастіше я керуюся таким правилом: куди люди, туди я. А от Аліса в метрополітені, як риба у воді. Одразу помітно, що дівчина — киянка. З нею ми швиденько доїхали до Голосіївського парку.

Я була вражена його масштабами. Я собі уявляла невелику територію, засаджену деревами, з алеями та поодинокими лавками. А насправді виявилося, що це величезний ліс! Тут були і дитячі майданчики, і мотузковий парк, і кілька атракціонів, проте попри це була максимально збережена дика природа. Зівсібіч нас оточували величезні дерева з широкими кронами. Прадавні дуби, буки дуже контрастували з мегаполісом. Така величезна зелена зона посеред столиці стала для мене приємним сюрпризом.

— Не лови ґав, тут можна легко заблукати, — смикнула мене за рукав Аліса, поки я з відкритим ротом розглядала місцевість. Дівчина обрала для сьогоднішнього відпочинку смарагдовий велюровий костюм, на тлі якого її хвилясте вогняне волосся сяяло ще яскравіше.

Наших ми знайшли біля озера. Майже всі були вже на місці. Кураторка Ольга Станіславівна виділялася своїм худі кольору фуксії й не помітити її було нереально. Спортивний стиль одягу обрали майже всі мої одногрупники. Правда, дівчата одягнулися тепліше, більшість хлопців були взагалі у футболках. Гаряча кров!

Ковзнула поглядом. Приємно здивував Тимур, у нього біцепси були ого-го! Назар теж нічого. А це хто у нас такий широкоплечий? Я пропалювала поглядом підкачану спину якогось блондина в обтислій чорній футболці, яка вигідно підкреслювала кожен його м'яз. Трохи опустила погляд — вау, та тут у нас горішок, дай Боже кожному! Хто це у нас такий сексуальний? Не впізнаю з заднього виду.

Тут блондинчик різко обернувся, немов відчув, що на нього витріщаються. А я ледве не впала. Це був Артем Сріблянський! Нічого собі в нього фігура! Він 100% займається якимось спортом! Не здивуюся, якщо професійно. І окуляри зняв, мабуть, в лінзах. Це навіть непристойно бути водночас і таким розумним, і привабливим. Хоч характер в нього жахливий — думає, що розумніший за всіх! Але для повноцінного балансу цього замало.

Коли я підняла очі, то побачила, що вже й Артем пильно дивиться на мене. Хоч би не помітив, що я зависала на його п'ятій точці. Мої щоки почервоніли, і я швидко відвела погляд, встигнувши лише побачити єхидну усмішку, що промайнула на обличчі хлопця. Помітив, все-таки. Зараза!