- 9 -

Чай на столику біля вікна вже майже охолонув. За вікном місто захоплював у свої крижані тенета густий сніг, який почався ще вночі. У антикварній лавці було затишно, м'яке жовте світло ніжно торкалося поверхні старовинних предметів, перетворюючи кожний з них на витончений шедевр талановитих митців минулого.

- А ось сюди потрібно записувати імена клієнтів, краще за все просити документи, щоб не припуститися помилки, - я вказав Антоніні на наступний стовпчик в книзі реєстру продажів.

Дівчина прийшла з самого ранку і радісно передала мені конверт з деканату, в якому лежали роздрукований договір про практику, коротка характеристика студентки та відомості, які я мусив заповнити по завершенню.

Я тоді похапцем переглянув папери і ще дивувався чому Анті направили на практику зараз, а не в січні місяці. На що отримав порцію веселого сміху своєї практикантки і підтвердження, що офіційно вона почне у мене стажуватися після Нового року, якщо точніше, то після сесії, а от документи потрібно підписати зараз і, якщо я не проти, то і приходити вона почне вже з цього тижня, у вільний від навчання час, так як дуже їй хочеться розібратися з усіма тонкощами нової роботи.

- А якщо документів у клієнта з собою не буде?, - поцікавилась дівчина.

- Ну, якщо ти продаєш не супер дорогу річ і не зброю, то можна й зі слів записати, а так краще ввічливо запропонувати притримати товар до моменту надання покупцем документів, навіть завдаток можеш взяти і показово записати його в книгу з вказаною сумою, - відповів я, знову згадуючи свою неуважність при продажі того злощасного кинджалу.

- Ок, зрозуміла, - посміхнулася Анті і глянула в сторону вікна. - Ой, наш чай вже охолонув!

- Не страшно, я часто під час роботи забуваю про напої і вже звик пити холодну каву та чай, - теж з посмішкою відповів я. - Але якщо хочеш, то можемо заварити новий.

- Я хочу, привіт всім, - на другій половині фрази до крамниці зайшов Лекс. Полісмен явно намагався струсити сніг на вулиці, про що свідчили білі смуги на його зимовому пальто, але спроба була невдалою і чоловік наніс купу снігу до приміщення.

- Ой, доброго дня, - Антоніна вискочила з-за прилавка і кинулась за віником, щоб прибрати сніг до того, як він встиг намочити наш паркет.

- Вибачаюсь за незручність, але я добирався до вас пішки, ото й схожий на сніговика, - засміявся полісмен, намагаючись забрати у дівчини віника, щоб обтрусити себе і прибрати сніг.

- Я сама, не потрібно, - вперто продовжувала прибирати самостійно Анті.

- Торі, а що це в тебе за помічниця така з'явилася, ти наче розповідав, що сам працюєш, - капітан дочекався, поки його обтрусять і з полегшенням зняв верхній одяг.

- Це Антоніна, вона буде проходити тут практику, - відповів я, розмістивши свого нового товариша за столом. - Анті навчається на історичному факультеті, любить старовинні речі і їх історії, а мені вже давно помічник потрібен був.

- Хм, зрозуміло, - кивнув полісмен і продовжив, звертаючись до дівчини, яка принесла чай, - дякую, а мене Олександр звати, можна просто Лекс.

- Дуже приємно, - зашарілася дівчина і, поглянувши на мене, додала, - я певно піду перепишу новорічні іграшки на складі в книгу реєстру, Ви ж з цього мені радили почати, і додому буду збиратися. Пане Палмер, перевірите потім мою роботу?

- Так, звісно. Але якщо хочеш, то можеш їх завтра записати, - відповів я.

- Ні, ні, в мене ще є час, - швидко захитала головою Анті і майнула рудим промінцем на склад.

- Симпатична дівчина, - сказав капітан, проводжаючи мою практикантку поглядом.

- Угу, ще й активна така, легенди любить і з речами дуже обережно поводиться, - кивнув я. - Сподіваюсь, що практика буде вдалою і я нарешті отримаю постійного помічника.

- А може й більше?, - лукаво підморгнув мені співрозмовник.

- Лекс, вона ще така юна, як ти так можеш говорити, я їй майже в батьки підхожу, - захитав я головою, дивуючись прямолінійності поліцейського. І де дівся той серйозний капітан Навірський, з яким я тільки-но познайомився... невже чоловік так швидко прийняв мене і почав довіряти?!

- Ну, я просто так сказав, не сердься, - замахав руками Лекс і почав помалу пити ароматний чай.

- Мені здається чи ти дійсно вже переграєш з дружньою поведінкою?, - примружившись, поцікавився я в полісмена.

- Вибач, можливо трохи переграю, - чоловік відкинувся на крісло і задумливо замовчав, розглядаючи сніг за вікном. Я вже було подумав, що він більше нічого не скаже, але раптом Лекс почав знову говорити. - Розумієш, у мене теж не дуже складались відносини з людьми. Через розвинену логіку та аналітичний склад розуму я з дитинства аналізував будь які вчинки та фрази оточуючих, через це спільну мову з ровесниками знаходив з очевидними проблемами. Ще й родина військових, яка переїздила з місця на місце, не затримуючись надовго в одному й тому ж місті.

Я думав, що зможу знайти друзів в академії, але й там у нас було поняття взаємопідтримки колективу, але індивідуально віталось лише професійне суперництво, яке в нас активно розвивали наставники.

Тому я дуже яскраво відчув твої слова про самотність зі своєю таємницею, адже завжди намагався бути звичайним, заштовхуючи вглиб всі свої розрахунки та аналіз поведінки оточуючих, щоб не викликати в людях негативізм.

Я не збрехав тоді і дійсно склав внутрішній пазл з мільйонів дрібних деталей, які я відмітив при наших попередніх розмовах. І, хоч логіка та практичність кричали про неймовірність висновків, я дійсно хотів вірити в їх правдивість і в твої слова.

Чоловік замовчав, продовжуючи розглядати сніг за вікном.

- Хм, навіть не думав, що дійсно колись зустріну людину, яка мене зможе хоча б трохи зрозуміти, - похитав я головою. - Що ж, дуже сподіваюсь, що наше знайомство буде мати вдале продовження і ми потоваришуємо без показової люб’язності.

- Вік, ну реально, вибач, - глянув на мене капітан, - я справді погано вмію товаришувати і не хотів здаватися відлюдькуватим.