- 8 -

Стара відреставрована будівля знаходилась майже в центрі міста. Жовтий колір фасаду урізноманітнював сіро-білу картину навколишнього світу. Перехожих було небагато, оскільки день ще навіть не добіг до обідньої перерви і більшість містян активно працювали.

В кишені Навірського активувався телефон.

- Так... зрозуміло... ну що ж, дякую, Даринко, - після декількох коротких фраз полісмен завершив розмову.

- Ну що?, - я з очікуванням глянув на чоловіка.

- Нічого, - похмуро розглядаючи будівлю, біля якої ми стояли, відповів Навірський. - Заяв ніяких не було... а серед тих картинок вхідних дверей квартири Ви випадково не бачили?

- Не знаю, серед загального потоку зображень я такого не виділив, - хитнув я головою.

- Добре, пішли, можливо на місці зорієнтуєтесь, - кивнув капітан і першим рушив в сторону парадного входу.

На лавці біля під’їзду сиділа жіночка похилого віку, у яскраво-червоній балонієвій куртці та різнобарвній в'язаній шапочці, біля неї крутилась собачка якоїсь дрібної породи, одягнена в таку саму райдужну шапочку та в'язаний комбінезончик.

- Доброго дня, - привітався з бабусею полісмен і продовжив, показавши своє посвідчення. - Капітан Навірський. У нас є декілька запитань, чи не могли б Ви нам допомогти?

- Ой, хлопчики, вітаю, - зраділа жіночка, уважно роздивившись картку з фотографією поліцейського. - Так, так, звісно допоможу. А що саме вас цікавить? Можливо Василько з другого під'їзду, явно ж наркоман і друзі в нього такі самі приходять, всі в татуюваннях, в чорному одязі, я думаю, що в них там секта якась! О, чи може Маринка з четвертого поверху? Легковажна дівка, все чоловіків різних водить до себе, бандитів явно, жодного разу нормального хлопця в неї не бачила і родичі не приходили. Чи може Семен Петрович, він ще до дев'яностих років брагу свою смердючу варити почав і...

- Так, це все дуже цікаво, - спробував зупинити потік розрізненої інформації Навірський. - Ми затримали злодія, вилучили в нього прикраси і виявилось, що він був в цьому будинку і зачинив дівчину, яку пограбував, десь в квартирі, але де точно сказати не може, лише описав нам дівчину і її будинок.

- Ох ти ж лишенько, злодій у нас був, це ж все перевірити потрібно тепер, - забідкалась бабця.

- Блондинка, струнка, з світлими очима, часто носить темний одяг і сонцезахисні окуляри, з дрібним камінчиком-пірсингом в носі, - я почав коротко описувати дівчину.

- О, так Маринка ж і є!, - радісно вигукнула бабця. - Я ж казала, що бандити до неї ходять!

- Ви сказали, що вона мешкає на четвертому поверсі, а квартира яка, цей під'їзд?, - поцікавився полісмен.

- Так, тут ця дівка живе, чотирнадцята квартира, - кивнула жіночка.

- Дякуємо, - відповів Навірський і, поглянувши на мене, кивнув в сторону дверей.

- Ой, хлопчики, в нас ж ключ цей магнітний, давайте відчиню вам... Бублику, йди сюди, - жіночка досить жваво підхопила собаку на руки і поспішила до вхідних дверей.

Ми подякували і, прискорившись, вибігли на четвертий поверх, залишивши позаду бабцю з собакою, яка зайшла до під'їзду з нами.

Капітан натиснув на кнопку вхідного дзвінка, за дверима пролунало дзеленчання... перший раз, другий і тиша. Для впевненості Навірський постукав... і двері відчинилися.

- Що ж, очевидно ключі грабіжник шукати не став, - сказав полісмен, витягуючи свій пістолет. - Тримайтеся позаду, не факт, що саме наш злодій не зачинив двері і квартира порожня.

Я кивнув і, прислухаючись до шурхотів в квартирі, рушив за капітаном.

Раптово ми почули приглушений звук, наче десь в кімнаті відчинилося вікно. Перезирнувшись, ми побігли перевірити джерело шуму.

На відчиненому балконі нервово роззирався чоловік, який очевидно не міг визначитися - стрибати йому з четвертого поверху чи ні.

- Стояти, поліція, - вигукнув Навірський, підіймаючи пістолет.

Незнайомець спробував перекинути ногу через підвіконня, але перечепився за плетене крісло, яке стояло поруч, і з підвиванням завалився на підлогу.

Капітан не став марнувати час і через секунду стягував руки чоловіка за спину, одягаючи наручники.

- Ааа, поліцаї погані, чесну людину калічити надумали, - завивав незнайомець.
- Що ж ти чесний такий з чужого балкону стрибати надумав, коли нас побачив?, - припинивши зачитувати права підозрюваному, запитав полісмен.

- Так-с, злякався, в мене вже дві ходки є, точно ж пришити щось вирішили, - запихтів чоловік.

Наврський підняв його на ноги і завів в кімнату, в якій посадив на стілець, розглядаючи незнайомця.

- Хто такий? Що забув в цій квартирі? Де власниця?, - почав розпитувати у підозрюваного капітан.

- Так-с, Васько я, з Маринкою зустрічаюся, точніше зустрічались кілька разів, ну там шампусик, цукерки, шури-мури в нас були, - почав пояснювати чоловік. - Домовлялись ми з нею про зустріч, щоб добряче потр... кхм... повечеряти разом. Ото я її набирав на мобілу два дні підряд, а вона в ігнорі мене тримає, того й вирішив завалитись до неї сам, щоб сказала прямо, чого морозиться.

- Ага, значить ти прийшов до коханки в гості, а квартира не зачинена і речі самі в руки проситись почали?, - Навірський кивнув на відчинену сумку з розсипаними біля неї речами.

- Та тут все так було вже до мене, - захитав головою Васько. - Я тільки прийшов ж!

- Бреше, ми з Бубликом вже майже дві години гуляємо, не бачили нікого біля під'їзду, - за моєю спиною примостилась бабця, яка все ж таки вирішила подивитися куди ми пішли і що цікавого знайдемо в Марини вдома.

- Пані, прошу Вас, вийдіть будь ласка з приміщення, тут ще може бути небезпечно, - суворо глянув на жіночку капітан.

- Ой, та я що, я ж нічого, допомогти хотіла, - забубоніла бабця, відступаючи до вхідних дверей, але з квартири не вийшла.

- Де дівчина знаєш, якщо майже дві години тут?, - повернувся до допиту полісмен.

- Та в ванній лежить, п’яна певно і заснула там, - повів плечем злодій. - Я думаю її там один з йо... кхм, коханців зачинив, так як на ній лише рушник якийсь намотаний.