- 7 -

- Знаєте, мені ще та ситуація з газом здалася дивною, а тут ще й цей наркоман, - Навірський неквапливо пив чорну каву, якою намагався відігнати сонливість. - От скажіть, як Ви встигли надіслати мені повідомлення, якщо втікали від злочинця? Це ж практично неможливо зробити під час активного бігу!

- Ну, ось так от вийшло, - знизивши плечами, відповів я, змучений цим допитом, недосипом та зустріччю з бандитами і їх фурою з вибухівкою. - А що мене в чомусь звинувачують, що Ви так детально розпитуєте про все?

- Та ні, - капітан відкинувся на спинку стільця, продовжуючи уважно мене розглядати. - Просто намагаюсь звести до купи факти, щоб побачити цілісну картину подій, але з Вами в мене це чомусь погано виходить.

- Заяву я написав, можу йти?, - піднявши брову, поцікавився я у Навірського.

- Так, але запитання так і залишаються без відповідей, - неохоче кивнув мій співрозмовник.

Попрощавшись я швидко направився до виходу з відділку, натягуючи свою куртку та рукавиці, які тримав в руках. Потрібно зателефонувати Генадію і дізнатись про логістичну компанію, яка прихистила в себе мій товар...

- Ааа, ааа, допоможіііть!, - я сіпнувся від несподіванки, почувши надривний крик зі сторони сходинок, повз які проходив.

Голосіння з підвалу лунало без зупину, та таке надривне, що душа розривалась на частини. Не витримавши напруги, я поспішив вниз сходами, подумки звертаючись до всіх святих, щоб захистили від штрафів за проникнення у закриту від відвідувачів частину відділку, про що повідомляв надпис на дверях, перед спуском в підвал.

Я підійшов до дверей, зачинених на кодовий замок і з сумом подивився на нього, продовжуючи чути крики за дверима.

- Пане Палмер, Ви заблукали?, - тихий голос позаду пролунав несподівано.

Я поволі повернувся до Навірського, який уважно дивився на мене, як в кабінеті всього декілька хвилин тому, підпираючи стіну.

- Так, вибачте, я вже це зрозумів і йду назад, - кивнув я чоловіку.

- Чи все ж таки не заблукали?, - капітан навіть не спробував відступити, щоб пропустити мене до сходів. - Я одразу вийшов за Вами з кабінету і бачив, що Ви поспішали на вихід, але чомусь раптом змінили свої плани і спустились сюди... пане Палмер, що з Вами не так, чому я не можу прорахувати і зрозуміти Вас?

Зітхнувши, я заплющив очі, намагаючись абстрагуватись від криків та голосів, які лунали з-за зачинених дверей, голова страшенно боліла і я не знав, що мені сказати Навірському і як діяти далі.

- Скажи йому, скажи, - завібрував мій телефон в кишені. Йому почав підспівувати і телефон капітана.

Чоловік витягнув свій смартфон з кишені і здивовано подивився на нього, не розуміючи чому той миготить і вібрує.

- Що за чортівня!, - насупився капітан, вимикаючи екран мобільного.

- Я чую речі, - на одному подиху нервово сказав я, спостерігаючи за полісменом.

- Що-що?, - Навірський подався вперед, вглядаючись мені в очі.

- Я чую речі, - повторив я. - Я розумію, що це дивно для Вас, але саме через цю дивну здатність, яка в мене є вродженою, Ви і не можете зрозуміти мої вчинки.

- Поясніть, - насупився мій співрозмовник, намагаючись співвіднести почуту фразу зі своїм світоглядом.

- З дитинства я вирізнявся серед однолітків здатністю чути предмети, батьки не сприймали цей факт і вважали вигадками, тому я нікому не розповідаю про свої дивні здібності, - заплющивши очі, я обперся на стіну і почав коротко розповідати капітану свою історію. - Я сприймаю енергетику речей, бачу візуалізовані образи з їх минулого і майбутнього, часто ці картинки перетворюються у більш зрозумілий потік інформації у вигляді слів чи фраз. Саме через це я чітко знаю старовинна річ чи сучасна підробка, бачу багато фрагментів з історії вжитку тієї чи іншої речі, відчуваю їх настрій та сприйняття оточення і людей.

- Це маячня..., - прошепотів Навірський.

- Так, звучить як дурня якась, - я кивнув, розплющуючи очі. - В тому будинку я витік газу не відчув, а почув, точніше побачив, він для мене складався з розрізнених фрагментів зображення, які збирались у одну картину, наче від колективного розуму, дивне сприйняття, незвичайне... газ рухався змією, захоплюючи будівлю, після чого стискувався і вибухав... не знаю, як інакше передати те сприйняття, але змія здається вдалим порівнянням.

А той наркоман, що погнався за мною, не встиг добити мене лише через те, що сніжинки захотіли гратись і підсилили запущений мною сніжок, що збив нападника з ніг. Саме через це той чоловік і говорив постійно про снігових демонів.

До речі, повідомлення Вам надіслав мій телефон, я в нього попросив зробити це, втікаючи від наркомана, точніше просив викликати поліцію, але він це сприйняв по своєму... Номер він записав, взаємовизначившись з вашим телефоном, під час нашої першої зустрічі.

І з вашим телефоном я спілкувався, він тоді просив передати Вам, що на ньому вже десятки пропущених смс з банку, і що Ви не бачили пропущені дзвінки від нареченої і батьків.

Після моєї розповіді в повітрі повисла тиша. Ми з Навірським продовжували дивитись один одному в очі, не рухаючись і роздумуючи кожен про своє.

- Я передзвонив батькам, з банком питання планую сьогодні закрити, а та дівчина мені вже не наречена, - неочікувано сказав капітан.

- Еее, гаразд, - кивнув я, не розуміючи навіщо чоловік мені це сказав.

- Я не розумію що все це означає, але чомусь все говорить про те, що я хочу Вам вірити, - продовжив капітан. - Чому Ви прийшли сюди?

- Крик, - показав я на двері з кодовим замком. - Дуже сильний крик, серед інших голосів, при цьому з надривним благанням про допомогу.

- Це сховище доказів, - задумливо поглянув на двері капітан і витягнув картку з кишені. Чоловік набрав декілька цифр на кодовому замку і приклав картку до екрану, який мигнув зеленим. Після цього ми почули клацання і двері ледь відкрились.

- Ходімо, але не чіпайте нічого і йдіть поруч, інакше границі моєї віри в надприродне одразу закінчиться і Ви потрапите за грати за проникнення у заборонену зону і введення в оману офіцера поліції, - уважно глянувши на мене, сказав Навірський, і, після мого кивка, зайшов у приміщення, яке одразу залило холодне біле світло.