- 4 -

Через декілька днів, коли я ввечері повертався додому через центр, вирішивши погуляти перед сном, слухаючи засинаюче місто, з загального гулу голосів та різнобарвних образів, я виділив дивну картинку, яка була дуже нетиповою для речей.

Тисячі дрібних частинок, звиваючись смертоносною змією, захоплювали будинок, повз який я проходив. Кожна з них підпорядковувалась зовнішнім силам, які направляли їх потік. Відчуття від постійної зміни ракурсів та загальної колективної картинки, яка утворювалась з фрагментів показаних частинками, було дуже дивним. Раптом розмірений рух змії призупинився, вона почала все сильніше стискувати в своїх обіймах будівлю і врешті решт та вибухнула, розлітаючись на сотні шматків. Різкий перехід від плинного руху до агресивного полум'я викликав сильний головний біль, через що я декілька хвилин намагався скоординувати свої думки в потрібному напрямку.

Частинки, повільний рух змії в домі, вибух... щось це все мені нагадує.

Аж от я шоковано подивився на будівлю, в якій вже майже не горіло світло, здається вона була адміністративною, і кинувся до центрального входу.

Газ... я бачив рух частинок газу!... ніколи не помічав за собою здатності відчувати і чути речовини та стихії, але все буває вперше. Тим паче я завжди відмежовувався від зовнішнього світу, спілкуючись лише з власними речами та предметами з антикварного магазину. Але ж дерева, листя, спів вітру та дощу, шепіт річки - все це я чув, отже й газ міг сприйняти як колективний розум, що з фрагментів показує цілісну картину.

- Агов, вибачте... хтось мене чує?!, - після марного постукування в двері, я почав грюкати в них сильніше і кликати людей.

- Чого ти репетуєш, наче пожежа почалась!, - сонний дідок-сторож вийшов до мене, натягуючи теплу куртку.

- Майже вгадали, - полегшено зітхнув я. - В домі витік газу! Я проходив бічною вуличкою і відчув запах.

- Що?!, - чоловік явно не міг повірити моїм словам. - Де ти проходив?

- Ось там, - я вказав рукою на провулок, в який виходила глуха стіна будівлі, але саме там я бачив зародження змії і з того боку вона почала свій неквапливий рух.

- Не може бути, там навіть вікон не має, - хмикнув незадоволено сторож, але через секунду вираз його обличчя змінився. - Але там знаходяться газові котли...

Дідок кинувся в приміщення і я поспішив за ним, дорогою вмикаючи ліхтарик на мобільному. На здивований погляд чоловіка я одразу відповів:

- Якщо там дійсно витік газу і мені не здалось, то світло в приміщенні вмикати не можна.

Сторож кивнув і ми почали спускатись в підвал, але до кімнати з котлами ми не дійшли, так як запах газу почули ще на підході.

- Дідько, потрібно газову службу викликати. Де той Семен дівся!, - пробубнів чоловік, розвертаючись назад.

- Хто такий Семен?, - поцікавився я, прикриваючи обличчя рукавом.

- Та черговий біля котлів сьогодні, - відмахнувся дід, - певно знову залишив пост і пиячити пішов через чорний хід.

Показавши рукою на двері внизу під сходами, сторож поспішив нагору до телефону.

Повагавшись всього декілька секунд, я зрозумів, що не можу ось так піти, адже частинки, що формували змію, показували як вже стискують живу істоту і чомусь я впевнений, що це саме той Семен і є, який просто заснув на робочому місці і вже не прокинеться, якщо я піду.

Обмотавши шарф навколо обличчя, я побіг вниз. Двері в кімнату з котлами були відчиненими і там на диванчику дійсно лежав чоловік. Я підскочив до нього, намагаючись привести Семена до тями, але всі мої спроби виявились марними, очевидно було, що він вже втратив свідомість. Як тільки-но я нахилився до чергового, щоб закинути його руку собі на плече, для спрощення транспортування чоловіка, як поруч зі мною почувся стогін.

- Перекрий... ох, перекрий...

Я прислухався і зрозумів, що гудіння йде від труби, яка не хотіла бути зруйнованою через витік газу.

Я перекрив на ній червоний вентиль і, почувши вдячний гул, потягнув непритомного чоловіка до дверей.

Дядько був масивніший за мене, тому нести його я не міг, лише тягнути... а от про сходи я взагалі не подумав.

І що робити? Двері замкнено, я спробував посмикати за ручку, але ці потуги теж виявились марними.

Хм, сторож сказав, що Семен міг виходити через чорний хід, тобто...

- Ключі, ви де, агов?!, - почав бубоніти я, налаштовуючись на образи самих різноманітних ключів, які тільки міг згадати.

- Тутц, тутц, - тихенький передзвін почувся у нагрудній кишені роби Семена.

Я видихнув з полегшенням і зрозумів, що в мене вже паморочиться в голові.

- Дідько, затримався, надихався тепер теж газу, - я, з впертістю носорога, продовжив підтримувати дядька, витягуючи з його кишені ключі і відкриваючи двері чорного ходу. Чому не посадив його на підлогу, щоб спокійно провести всі маніпуляції з дверима, я не знаю, певно мозок відмовлявся працювати в нормальному режимі через вплив ядучого газу.

Залишивши двері відчиненими, я потягнув чоловіка через дорогу і впав з ним на сходинках в підвал будівлі, що стояла навпроти тої, яку ми покинули.

Сил відповзти далі вже не було і я просто заплющив очі, насолоджуючись холодом кам'яних сходинок.

Певно я ненадовго втрачав свідомість, так як мене розштурхав якийсь чоловік.

- Ей, з вами все гаразд? Тут знаходитись не можна, в сусідній будівлі витік газу, - сказав незнайомець.

- Дякую, знаю, - намагаючись сфокусував на ньому погляд, відповів я. І відчувши, що поруч так і лежить Семен, якого я витягнув на вулицю, додав, - цьому чоловіку потрібна допомога. Це - Семен, черговий, що був біля котлів, з тієї будівлі.

- Що?, - не зрозумів мене співрозмовник.

- Я повідомив сторожа про витік газу, почув його запах, коли проходив повз вулицею, ми пішли перевірити. Він сказав, що йде викликати газову службу, коли ми переконались, що внизу вже сильно поширився газ, але при цьому згадав про чергового, який певно покинув свій пост, тому ніхто й не побачив несправність. Я піти не зміг і все ж таки глянув, чи є хтось в кімнаті з котлами, і ось, витягнув його...