- 6 -

Пройшла якась мить, а, здалося, наче ціла вічність, стільки всього страшного та асоціативного, з моїми переляканими думками, встигло промайнути в голові.

Я розвернувся в сторону сходів, які вели на перший поверх, і побачив чоловіка, який витягував зі спортивної сумки зброю. Саме від автомату йшов такий потік смертельної небезпеки, жаги вогню та вбивства.

Підкорюючись рефлексам, я з усієї сили штовхнув капітана, залітаючи разом з ним до кабінету. Нам дуже пощастило, що він лише вставив ключ в замок, але не встиг провернути його.

Позаду почулися постріли, які призначалися нам.

Загрюкали двері, в коридорі почали кричати і стрілянина продовжилася.

- Дідько, що це було?!, - Навірський похитав головою, намагаючись зібрати думки до купи, після того як приклався нею об стіл.

- Вибач, але нас хотіли вбити, - допомагаючи другу піднятися на ноги, відповів я.

- От же ж..., - Лекс в один момент підскочив на ноги і, вихопивши пістолет, обережно визирнув за двері. - Вже все, можна виходити.

Ми вибігли в коридор і я побачив двох поранених полісменів, один з яких сидів на підлозі, підпираючи стіну, а інший, тримаючись за ногу, перевіряв пульс у вбитого бандита.

З першого поверху прибігли люди, які почали разом з нами допомагати пораненим. Хтось перевірив наявність документів у вбитого, але вони так нічого й не знайшли.

- Торі, поглянь на його годинник, - прошепотів Олександр, коли його співробітників забрали у медпункт.

- Такий самий, як і у тих терористів з зимового теракту, - кивнув я, розуміючи, що бандит реально прийшов по наші душі.

- От як його пропустили зі зброєю?!, - Навірський стиснув кулаки і глянув на Бороданя, що якраз підійшов до нас.

- Розберемося, - відповів підполковник. - Вам зараз варто бути обережними, ці терористи явно вирішили знищити осередок небезпеки, який може знову зірвати їм плани.

- Ми розуміємо, - кивнув я і поглянув на похмурого товариша, якого відкликав на пару слів його керівник.

Бородань про щось поговорив з підлеглим і, махнувши рукою, повернувся до тіла, яке якраз готувалися забрати.

- Давай я відвезу тебе до крамниці, а потім вже всім іншим буду займатись, - Лекс повернувся, нервово розтріпавши волосся. - Не знаю навіть як я працювати буду, якщо до мене ще наглядача причепити хочуть. Ледь відкараскався тільки-но.

- Мені теж зайві очі не потрібні, - кивнув я, погоджуючись з вірним рішенням друга. - Давай тоді швидко поїдемо, а то в тебе роботи ще багато, і я вже почав хвилюватися за наших.

- Дідько, вони ж і туди могли вже навідатися!, - Навірський поспішно витягнув мобільний з кишені і, прочитавши смс, знову зашипів, насваривши себе за неуважність, і зателефонував Антоніні. - Анті, все гаразд?... так... ні, я розповім потім. Збирайтеся, ми вас зараз заберемо і додому поїдете... ні, так потрібно... і я тебе. Скоро будемо.

- Все добре?, - напружено запитав я, побачивши, що Лекс похапцем повернувся таки зачинити кабінет.

- Так, але сьогодні біля магазину крутилися якісь дивні чоловіки, по опису один з них дуже схожий на нашого терориста. Мишко наче побачив в одного з них пістолет, коли ті тільки переходили дорогу, - відповів Олександр. - Тому Анті одразу ж вирішила не ризикувати і зачинила лавку. Вони зараз сидять на складі, а перед тим пересувалися так, щоб в вікно їх не побачили.

- Молодці, - полегшено видихнув я. - Поїхали тоді.

Лекс кивнув і ми поспішили до його авто, щоб не витрачати даремно час.

- Чому ти не хочеш змінити авто?, - запитав я в Навірського, щоб трохи розвіяти напружену тишу, яка повисла в салоні. - Тобі ж наче декілька премій виписали за останній рік.

- А чим тобі ця крихітка не подобається?, - капітан швидко глянув на мене, погладивши кермо. - Мене все влаштовує.

- Вона вже стара, деякі деталі давно потрібно замінити і... твоя машина постійно чимось невдоволена, - хмикнув я.

- Ну, ну, не слухай його, не стара ти, зовсім не стара, - фиркнув Лекс, знову погладивши кермо. А я похитав головою, так як почув звичне пихтіння та скреготання машини, якій вже все давно набридло і єдине чого вона хотіла - це спокій.

Помовчавши хвилину, Олександр завернув на вуличку, що вела до моєї антикварної лавки, і сказав:

- Антоніна написала в другому повідомленні, що вони більше не бачили тих незнайомців, але ти сам розумієш, що у відділок прийшов один терорист не просто так.

- Розумію, тому будемо обачними і не наражаймо їх на небезпеку, - кивнув я, роздумуючи над тим, що нещодавно навіть не підозрював, що можу стати об'єктом полювання для міжнародного терористичного угрупування.

Біля крамнички все було спокійно, навіть перехожих майже не було через спеку, хоча зазвичай у вихідний день клієнтури збирається значно більше.

- Шкода, що поїздка на пляж накрилася, - зітхнув Навірський, покидаючи авто.

- Нічого, надолужимо, - я махнув рукою і попрямував до дверей магазинчику.

В цей самий момент я вловив щось дуже схоже на енергетику, яка передувала нападу у відділку... хоча, ні, напевно тут краще порівняти з тим днем, коли на Бориса Івановича скоїли замах у його ресторані. Так, саме так, зовсім як тоді.

Я одразу ж розвернувся, щоб поглянути на джерело небезпеки, і зустрівся поглядом з перехожим, що тільки-но вийшов з-за рогу вулиці і витягував щось з кишені.

- Лекс..., - крикну я, відштовхуючи товариша назад до машини, і ледь зробив крок за ним, як пролунав постріл.

Я похитнувся і подивився на свою сорочку, в яку щось потрапило, боляче пронизуючи після удару шкіру.

Падаючи на асфальт, я відмітив, що десь зовсім поруч пролунав надривний, затихаючий крик. Потім хтось закричав далі по вулиці... о, ще голос Олександра і знову стрілянина.

- Як ти?, - капітан рвонув сорочку в мене на грудях і зашипів. - Поранення. Але наче неглибоке. Зараз… потерпи трішечки… зараз швидка прибуде. Не рухайся, Торі! Ми не знаємо де застрягла куля, це може бути небезпечно для тебе.