- 4 -

Рідний дім зустрів мене надзвичайними ароматами вечері та веселим сміхом, що лунав з кухні. Навколишній простір просто іскрився гармонією та щастям.

Як же ж все швидко змінюється в нашому житті.

Ще в минулому році я навіть подумати не міг, що врівноважений, впорядкований спокій та порожнеча мого існування заміняться на активну соціальну позицію, хаос закручених подій та пригод і... на ось такі от неповторні вечори в компанії близьких мені людей, які увірвалися в сірі будні стрімкими потоками свіжого повітря, якого, як виявилося, мені якраз і не вистачало.

- Торі! Привіт!, - голова Мишка з'явилася в дверях кухні і через мить хлопчик повиснув на мені, міцно обіймаючи за шию.

- О, який приємний сюрприз! Привіт, бешкетник, яким вітром занесло?, - потріпавши малого по волоссю, я широко посміхнувся і завмер, побачивши в дверях Світлану, яка з ніжністю та смутком дивилася на мене.

- Привіт..., - прошепотів я, не знаючи як реагувати на її появу.

Жінка кивнула і відповіла мені, так і не зрушивши з місця.

- Анті з Лексом вирішили мене забрати сьогодні на святкову вечерю, так як ми знову всі зібралися разом після відпусток, - затараторив Мишко, не звертаючи увагу на мою розгубленість. - І Світлану Іванівну вмовили з нами поїхати. Вона повернулася на декілька днів, щоб важливу роботу зробити, а потім знову поїде, але ти не сумуй, вона скоро повернеться повністю. Вона сама мені сьогодні таке сказала. Так Світлано Іванівно?!

- Так, - жінка знову кивнула і відвернулася до Антоніни, яка щось почала розпитувати про рецепт.

- Піду допомагати, а то я обіцяв ще серветки розкласти на столі, - з серйозним виглядом повідомив мені хлопчик, поспішаючи на кухню.

Я зітхнув, розуміючи, що нічого не розумію в наших з Світланою стосунках... от як мені сьогодні поводитися? Можна її обійняти чи обмірковування майбутнього ще не завершилося?

- Вік, поговоримо?, - Олександр вийшов до мене, кивнувши в сторону дверей, що вели на задній двір.

Ми попрямували до невеличкого столика, який нещодавно розмістили під розлогим деревом в дальньому кутку моєї ділянки.

Вечірня прохолода вже перемогла спеку і легкий вітерець дарував справжню насолоду після палких обіймів літнього дня.

- Є декілька моментів, які я хотів обговорити з тобою, - почав капітан, витягуючи запальничку з кишені. - По-перше, камери в аеропорту сьогодні зафіксували чоловіка, який, швидше за все, належить до терористичної організації, з якою ми зустрічались взимку. Мені повідомили про це перед самим виходом з відділку. Затримати його не змогли, він наче розчинився в повітрі, коли служба безпеки поспішила до нього.

Як ти розумієш, потрібно бути дуже обережним, адже преса тоді сповістила громадськість, що ти допоміг нам ліквідувати терористів і зірвати їх плани.

- Так, пам'ятаю, - кивнув я, обмірковуючи те, що от тільки цієї проблеми мені не вистачало. - Є якісь варіанти, навіщо вони прибули? Масивні заходи, гучні прем'єри, спортивні змагання і таке інше?

- Планується проведення кліматичного саміту і деякі країни дуже негативно ставляться до необхідності скорочувати шкідливі викиди в атмосферу та переходити на альтернативні джерела енергії, - відповів Навірський. - За попередньою інформацією, до нас приїдуть представники багатьох країн і вони вже домовились про підписання кліматичної угоди. Швидше за все терористи планують зірвати цей захід і показати свою категоричну позицію в цьому питанні.

- Що ж, зрозуміло… я буду на цьому саміті, якщо ви не знайдете злочинців раніше, і допоможу виявити вибухівку, чи що там буде, якщо зможу, - я кивнув, випереджаючи прохання Лекса.

- Дякую, - зітхнув капітан і, випустивши димову хмаринку, продовжив. - Ще в мене з'явилася одна досить дивна справа. Не знаю навіть з чого починати, все таке незрозуміле і заплутане...

Що ж, якщо узагальнити, то в місті з'явився вбивця-маніяк, який не залишає ніяких зачіпок.

- Ого, он чому ти навіть на вихідних вже декілька днів у відділку сидиш, - я здивовано поглянув на товариша, відмічаючи його втомлений вигляд.

- Так, - кивнув Лекс, потираючи очі. - Спочатку справою займались хлопці з району, але після третьої жертви її передали нам. Тепер я намагаюсь розкрутити цей клубок. Бородай особисто просив звернутися до тебе за допомогою. Він вважає, що ти не просто фахівець по раритетах, а людина з дуже розвиненою інтуїцією та логікою, яка реально на феноменальному рівні бачить такі дрібниці, які не сприймають інші і вміє їх об'єднувати в одне ціле.

Так і сказав мені якось: "... твій системний аналіз та вміння вибудовувати міцні теорії, об'єднуючи всі частини картини в одне ціле, і чуйка Вікторіана, з його феноменальною інтуїцією, робить вас ідеальними напарниками. Я інколи шкодую, що цей хлопець обрав іншу професію".

- Хм, приємна характеристика. Добре, що хоч він вважає мої дії логічними і не здогадується про надприродні здібності, - хмикнув я.

- А що, є хтось, кого я знаю чи навіть не знаю, хто також здогадався про твій дар?, - вигнув брову Олександр.

- Борис Іванович, - коротко відповів я і вирішив розповісти другу про зустрічі з мером та бізнесменом, які дивним чином вивели на необхідність їхати в одне місце, в один і той самий час. - ... тому я відмовився від супроводу, так як з людьми нашого багатія я не зможу відвідати той монастир, щоб не викликати потім зайвих запитань.

Навірський довго мовчав, обмірковуючи мої слова і нарешті, підвів погляд від запальнички, яку крутив в руках.

- Я поїду з тобою, - впевнено сказав капітан. - Вік, це найоптимальніший варіант, сам подумай: я знаю про обидві справи, зможу захистити тебе, від мене не потрібно приховувати твої супергеройські здібності і, врешті-решт, ти мені довіряєш і я нікому не розповім зайвого.

- Так, було б добре, а то мені все це не дуже подобається, хоча й цікаво поглянути на артефакт та розплутати клубок з тією сектою до кінця, - кивнув я. - Але як же ж твоя робота? Ти зараз ведеш важке розслідування і тобі ніхто не підпише відпустку.