Розділ 5. Ціна чужих секретів. Частина 2.

Повернувшись до маєтку, я відчувала, як у мені закипає ділова лють. У своїй роботі я завжди найбільше ненавиділа вишуковувати щурів і позбавлятися від них. Це як чистити забитий стік: брудно, неприємно, але якщо цього не зробити, то затопить увесь офіс. У моєму минулому житті для цього був би відділ кадрів, служба безпеки і довга паперова тяганина. А тут прямо-таки дикий Захід, де я сама собі і слідчий, і виконавець. Тому мій внутрішній HR-директор підготував наказ про звільнення “за статтею” ще в дорозі, і тепер мені кортіло провести цю процедуру якнайшвидше.

Щойно я переступила поріг, то не стала скидати рукавичок. На ходу кинула мажордому, який виструнчився біля дверей: 

– Покличте до мене Ганну. У мій кабінет. Негайно.

Я сіла за дубовий стіл, навіть не знімаючи дорожнього плаща. Це створювало потрібну атмосферу, мовляв, я тут ненадовго, я зайнята, і я не налаштована на сантименти. Двері тихо прочинилися, і Ганна прослизнула всередину. Вона виглядала як зазвичай. Така тиха, непомітна, з ідеально загладженим чепчиком. Але тепер я бачила, як її очі блискавично просканували стіл, шукаючи нові листи чи документи.

– Ви кликали, Ваша Світлосте? – її голос сочився награною покірою. – Можливо, принести вам заспокійливого відвару? Ви сьогодні така… енергійна. 

Ого, спроба газлайтингу прямо з порогу. Вона справді досі вважає мене істеричною ідіоткою.

Я повільно підвела на неї погляд. 

– Сідай, Ганно. 

Вона здригнулася. Служницям зазвичай не дозволяли сідати в присутності пані, тому цей злам етикету збив її з пантелику більше, ніж будь-який крик. Коли ламаєш шаблон ієрархії, опонент миттєво втрачає ґрунт під ногами. Урок номер один будь-якої жорсткої співбесіди.

– О ні, що ви, мені не важко постояти… 

– Я сказала, сідай, – не витримала я, майже рявкнувши. 

Вона опустилася на краєчок стільця, і її пальці почали нервово смикати край фартуха. 

– Давай пропустимо ту частину, де ти вдаєш відданість, – я витримала паузу, насолоджуючись тим, як тане її впевненість. – Як так справи у твоєї “подруги”? У тієї, що прислуговує графині Каміллі. Десять срібних щоп’ятниці, це, звичайно, стабільний дохід, але мушу сказати, що ти якось дуже дешево продала свою голову. Думаю, вся та інформація, яку ти так впевнено зливала їм, коштує не менше одного золотого. 

Ганна зблідла так різко, ніби з неї викачали всю кров. Вона відкрила рота, намагаючись щось заперечити, але я не дала їй і шансу.  

– Не здумай брехати. Я знаю про кожну монету, про кожен звіт щодо моїх істерик, про кожну плітку, яку ти винесла з цього дому. Ти думала, що я занадто зайнята кронпринцем, щоб помітити щура під власним ліжком? 

– Ваша Світлосте, – вона раптом кинулася мені в ноги, намагаючись схопити за край плаща, але я вчасно відсунула крісло. – Благаю! У мене стара мати в селі… Мене змусили! Графиня погрожувала мені!

“Мати в селі. Боже, як оригінально, – я подумки закотила очі. – Чому в кожному світі виправдання пишуть за одним і тим самим бездарним сценарієм?”

– Маніпуляція жалістю це найнижчий рівень захисту, – ні капельки не проникнувшись її мотивами зауважила я. – У тебе є десять хвилин,щоб зібрати свої речі. Ти звільнена без вихідної допомоги і без рекомендацій. Більше того, якщо ти хоч на мить затримаєшся в місті, я особисто подбаю, щоб всі дома цього округу внесли тебе в чорний список. Ти не знайдеш роботи навіть у найбруднішому шинку Альтерії.

– Ви не можете! – Ганна раптом підхопилася, і її обличчя перекосилося від злості. – Пан герцог ніколи не дозволяв собі так поводитися з прислугою! Я піду до нього! Я розкажу, що ви з'їхали з глузду!

А ось і погрози вищим керівництвом. Очікувано.

Я повільно підвелася, вирівнюючись на повний зріст. Тепер між нами не було столу. Я не кричала, навпаки, мій голос став м’яким і майже лагідним. Але в бізнесі знали: чим тихіше я говорю, тим швидше треба шукати адвоката. Або похоронне бюро, бо такий тон у нас у департаменті також називали “передсмертним шепотом”.

– Спробуй, Ганно. Іди до батька. Але перед цим подумай: у цьому королівстві за злив конфіденційної інформації аристократки чужому Дому можна легко потрапити в боргову тюрму або на каторгу. Як думаєш, чи захоче батько слухати твої скарги, коли я покажу йому докази твого шпигунства?

Ганна застигла. Її очі забігали, ніби вона намагалася прорахувати шанси на виживання, але “дебет з кредитом” явно не сходилися. Прямо видно, як шестерінки в її голові зі скрипом зупинилися, усвідомлюючи масштаб катастрофи. 

Я справді спочатку насолоджувалась своїм виграшним положенням, утопала в цьому відчутті влади. І все-таки на секунду задумалась, а чи варто так гарячкувати? Так, я терпіти не можу щурів, але що, якщо їх використати як розхідний матеріал у відповідь? Я ж можу приручити їх і змусити працювати на себе. І це було би краще, ніж якби Ганна зараз в сльозах кинулася до Камілли, розповідаючи про тортури влаштовані мною. У мене є важіль давління, я можу підтримувати у графині відчуття, що все під контролем, а сама крутити цим так, щоб було вигідно тільки мені. 

Ох, Ганно, пощастило тобі. 

– Але... – я зробила повільний крок до неї, і вона мимоволі втиснулася назад у стілець. – У мене є для тебе інша пропозиція. План «Б», так би мовити, щоб ми обидві залишилися у виграші, хоча виграю тут переважно я.

Дівчина кліпнула, не вірячи своїм вухам. У її погляді заблищала жалюгідна надія, густо замішана з підозрою. Ти диви, як швидко перемкнулася на режим виживання. Який чудовий матеріал для вербування.

– Я... я не розумію, Ваша Світлосте.

– Усе ти розумієш. Ти залишаєшся в маєтку. Ти продовжуєш справно ходити на зустрічі і отримувати свої десять срібних від графині Камілли. Але віднині ти будеш зливати їй лише ту інформацію, яку підготую для неї я. Кожне твоє слово, кожна літера в твоїх звітах тепер проходитиме мою сувору цензуру. Ми будемо годувати цю змію дуже якісною і дуже переконливою брехнею.