Розділ 4. Маски, плітки та дивіденди. Частина 4.

Мені терміново треба було вийти. На балкон, можливо у сад, чи взагалі у карету. Куди завгодно, щоб перевести подих і перезібрати свій план. Але не встигла я зробити і кроку, як шлях мені перегородили. 

– Амаліє! 

Голос Камілли тремтів від ледь стримуваної люті, яку вона відчайдушно намагалася замаскувати під хвилювання. Вона підлетіла до мене, нервово стискаючи віяло, а за нею плавно точно тінь наблизилася Евелін. 

– Що це було?! – просичала іменинниця, забувши про свою ангельську маску на кілька секунд. – Як ти могла піти з ним танцювати? І те, як ти розмовляла з леді Бріаною… А твій тон в розмові з принцем? Що з тобою сьогодні? Ти ж зовсім інша. Ти ніколи раніше не дозволяла собі такої різкості!

Мій виснажений мозок миттєво увімкнув аварійний режим. Стоп. Камілла має рацію. Здається, я занадто захопилася. Для них я мала залишатися наївною і зручною дурепою, а ще півгодини тому продемонструвала ікла і станцювала з членом королівської родини. Ха, і чому все раптом пішло шкереберть… Як тепер виправдати те, що я різко порозумнішала? 

А може і не треба виправдовувати розум? А якщо зіграти соціальну неадекватність? Зараз це моїй репутації не нашкодить, зате позбавить від лишнього тиску. Тим більше, що подібний образ я буду тримати лише для цих двох. 

Я кліпнула віями, розслабила обличчя, щоб раптом не промайнув хоч якийсь натяк на іронію. А потім з “щирим нерозумінням” подивилася на Каміллу. 

– Різкості? – я злегка схилила голову набік. – Камілло, про що ти? Я лише висловила турботу про здоров’я леді Бріани. Батько казав мені, що цифри і факти не можуть бути образливими, бо вони об’єктивні. Хіба її голос не був гучним? Був. Хіба це не шкодить зв’язкам? Шкодить. Соромно зізнатись, Камілло, але… лікарі сказали, що моя хвороба пошкодила ту частину розуму, яка відповідала за… як це називається? Емоційні прикраси. І тепер я просто кажу те, що є. Скажи, я зробила щось погане, так? 

Камілла розгублено кліпнула, коли її злість раптом наштовхнулась на мою стіну абсолютного нерозуміння соціального контексту. 

– А танець? – втрутилася Евелін. Її очі уважно сканували моє обличчя, вишуковуючи підступ. – Його Високість звернув на вас таку… пильну увагу. Про що ви розмовляли, леді Амаліє? Здавалося, ви були дуже напружені. 

Я зобразила втомлене зітхання, ніби дитина, яку змусили робити нудну домашню роботу. 

– Ох, леді Евелін, це було так виснажливо, – я потерла скроню, імітуючи головний біль. – Його Високість чомусь вирішив розпитувати мене про політику та економіку. А я ж тільки-но вивчила кілька термінів із батькових звітів! Довелося повторювати їх, як папуга, щоб не здатися зовсім дурною і не зганьбити Дім. Я так злякалася, коли він запросив мене, але ж відмовити Принцу неможливо… Ти ж сама розумієш, Камілло? Я б із радістю віддала це місце тобі, якби мала вибір!

Камілла раптово пом’якшала. Моя наївна фраза про те, що я просто папуга, який повторював за батьком, і що танець був мукою, а не перемогою, повернула її у зону комфорту. 

– Ох, бідна моя Амаліє, – вона одразу ж повернула собі маску турботливої подруги, зітхнувши. – Я ж казала, що тобі ще зарано виходити у світ. Ти зовсім не розумієш, як поводитися після цієї хвороби. Добре, що Його Високість відомий своєю терпимістю…

А от Евелін не поспішала розслаблятися. Її ангельська усмішка залишалася ідеальною, але погляд був таким гострим, що з легкістю розрізав пласт металу. Очевидно, вона мені не повірила. І це було погано. 

І саме в цю мить до мого слуху долетів навмисно гучний шепіт кількох леді, що стояли неподалік із келихами шампанського: 

– Ви тільки подивіться на неї… Як вона взагалі сміє так спокійно стояти і вести діалог із леді Евелін? 

– І не кажіть. Після всього, що вона їй робила… На місці леді Евелін я б наказала виставити її за двері. 

– Наша леді Евелін просто свята мучениця. Тільки її безмежна доброта змушує терпіти цю неадекватну...

Бляха. 

Я подумки вдарила себе по лобі. Ось він, негативний репутаційний шлейф. Я зовсім забула, що в очах суспільства я все ще головна лиходійка, яка отруювала життя цій ідеальній блондинці. Поки цей статус висить на мені, про спокійне життя можна забути. Мені однозначно потрібна офіційна і публічна капітуляція. І бажано це зробити прямо зараз. 

Я зробила глибокий вдих і ступила ближче до Евелін. 

– Леді Евелін, – мій голос звучав достатньо чітко, щоб ці самі найближчі пліткарки примовкли і нагострили вуха. – Користуючись моментом… я б хотіла попросити у вас вибачення. 

Очі Евелін помітно розширилися. 

– Вибачення? – перепитала вона, ніби не впевнена, чи не почулось. 

– Так, – я похмуро опустила погляд. – Варто визнати, я і справді була нерозумною і одержимою ілюзіями. Мені соромно за те, як я поводилася з вами раніше. За всі слова і вчинки. Не знаю, чи зможете ви мене пробачити… Тепер, коли мій розум очистився від зайвого, я розумію, наскільки це було безглуздо. Ви та Кронпринц... ви чудово пасуєте одне одному. Я більше ніколи не заважатиму вашому союзу і не потурбую вас. Мені цілком достатньо моїх цифр і звітів у маєтку Розенталь. Сподіваюся, ви зможете прийняти мої вибачення.

Повисла тиша. Дуже, дуже дивна тиша. 

Я скосила погляд на Каміллу. Цікаво, чи вона очікувала щось подібне? Ні, не очікувала. Її ангельська усмішка на мить застигла, перетворившись на пластикову маску, а в очах майнув цілком реальний переляк, змішаний із роздратуванням. Вона майже панічно зиркнула на Евелін. Ого, а ось це щось новеньке. 

Здавалося, що мої вибачення зламали якийсь дуже важливий для них інструмент, бо Камілла виглядає так, ніби я зіпсувала ляльку для її улюбленої вистави. 

– О... Амаліє, — голос Камілли прозвучав натягнуто, вона швидко обмахнулася віялом. – Яка... несподівана заява. Ти впевнена, що це не наслідки перевтоми? Може, тобі варто сісти?

Я ледь не хмикнула на її невдалі спроби. Вона явно намагалася згорнути цю розмову і не дати моїм словам закріпитися в свідомості глядачів.