Розділ 2. Аудит репутації. Частина 3.

Звичайно, що ситуація з кронпринцем вирішилася ледь не найкращим чином, але всередині мене ніби залили свинцем. Я повільно міряла кроками свою кімнату.

“Своїм вчинком ви не себе вбили, ви його ледь не знищили”.

Ці слова Ксав'єра продовжували битися у скронях. Тепер я точно знала, що безкоштовне милосердя, як і сир, буває тільки в мишоловці. Мій так званий "батько", якого я подумки вважала надто м'яким, фактично викупив мене з державної в'язниці. Кронпринц прямо сказав, що за мою свободу Розенталь заплатив своєю честю та політичними поступками.

Я могла лише з жахом уявляти масштаб цієї катастрофи. Що саме віддав герцог, щоб зам’яти це? Доступ до торгового тракту? Митні пільги? Право вето в раді Великих Домів? Мій мозок волав про те, що наш сімейний капітал щойно отримав пробоїну нижче ватерлінії.

У минулому житті я терпіти не могла залишатися в боргах, а тут борг був просто колосальним. Цей чоловік без вагань поставив на кін власну шию та добробут усього Півдня заради наївної доньки. Може я не його справжня донька, але зараз я, так би мовити, окупувала її тіло і проблеми попередньої Амалії тепер стали моїми. Я зобов'язана відшкодувати ці збитки. Відновити активи, заткнути діри в бюджеті і, що найголовніше, захистити герцога від тих, хто роками паразитував на його доброті. Ох і сверблять руки нарешті дістатися до бухгалтерії…

Але зараз все ще не час, ні. Будь-який різкий рух міг зламати мою легенду. Треба ще хоча б пару днів походити, сумно позітхати, а вже потім підійти до батька. Мало би спрацювати?

В такі моменти, коли мозок потребував роздумів я завжди йшла в бібліотеку. І сьогодні у цій тихій кімнаті, де пахло старим папером і пилом, моя раціональність раптом дала тріщину. Я важко опустилася в глибоке шкіряне крісло і закрила обличчя долонями. 

Завжди казала собі, що депресія це марна трата часу. Що завжди треба просто прийняти правила нової гри і виграти її. Але… якого біса? 

На секунду мене ніби окатило чимось льодяним. А наскільки взагалі реальне все те, що зараз відбувається? Чи не лежу я прямо зараз у комі в київські лікарні, підключена до купи апаратів, поки мій згасаючий мозок генерує цей безглуздий історичний серіал? Чому я, успішна жінка, яка сама з нуля побудувала своє життя і кар’єру, повинна тепер розгрібати наслідки істерики якої розбещеної і інфантильної дурепи? Це не мої борги. Не мої проблеми. Не мої вороги, в кінці кінців. 

Хотілося просто лягти на цей старовинний ворсистий килим, заплющити очі і чекати, поки мене не вимкнуть. Може так би мені вдалось сховатись від цього абсурду. 

Але потім я мимоволі торкнулася своїх зап'ясть. Тонкі рожеві шрами під тканиною сукні ледь відчутно нили. Я згадала сповнені відчайдушної любові очі герцога, який віддав усе, щоб мене захистити.

Реально це чи ні, але біль був справжнім. Справжнім був і цей сентиментальний чоловік, який став моїм єдиним надійним щитом. Якщо це кома – нехай. Але я не звикла здаватися без бою ні в реальному світі, ні в галюцинаціях.

Я глибоко вдихнула, проганяючи слабкість геть, і з силою потерла скроні. Досить жаліти себе, Вікторіє. У тебе кризова ситуація, а істериками бюджет не зведеш і ворогів не знищиш. Треба працювати з тим, що є. 

Я піднялась, пом’яв долонею м’язи шиї, і підійшла до стелажів. Час - це гроші, а знання – інструмент, як їх заполучити. І моя головна зброя. 

Отож, як виявилось, люди і справді недооцінюють інтернет. Як мені його не вистачає! Ні, звичайно, в читанні книжок при світлі гасової лампи в такій великій бібліотеці є своя романтика, але, буду чесною, пошук потрібної літератури іноді призводить до сіпання ока. І звернутися ж ні до кого! Клята конспірація.

Я тяжко зітхаю, відкриваючи черговий пошарпаний фоліант. Географія та історія – це, звичайно, база. Але як я любила повторювати своїм підлеглим: якщо хочеш зрозуміти менталітет і логіку своїх майбутніх партнерів (або конкурентів), читай не лише їхні звіти, а й їхні казки.

Отож, “Легенди та Пантеон Альтерії”. Як виявляється, місцева релігія не є складною. Вона базується на трьох богах-творцях, які розділили між собою сфери впливу: Бог Життя, Бог Смерті та Богиня Любові.

Ім’я останньої змусило мене іронічно підняти брову. Амалея.

Співзвучність із моїм нинішнім ім’ям занадто очевидна. Залишається лише сподіватися, що попередня власниця тіла не вважала себе її прямою реінкарнацією, бо з її наївністю та відсутністю критичного мислення це було б повним фіаско.

Але найцікавішим виявився сам міф про створення світил. Згідно з текстом, світ спочатку перебував у вічних сутінках. Богиня Амалея, будучи дамою велелюбною і діяльною, не стала розмінюватися на дрібниці й закрутила палкий роман із Богом Життя. Від їхнього союзу на небі спалахнуло яскраве і сліпуче Сонце. Але вічність – штука довга, тож із часом ідеальний Життєдавець, мабуть, здався їй занадто нудним. Тому Богиня Любові, довго не думаючи, навідалася в гості до Бога Смерті. Результатом цієї… кхм, тісної взаємодії став Місяць.

Я не втрималася і пирхнула на всю порожню бібліотеку, відкинувшись на спинку шкіряного крісла.

“Айда жінка! – подумки поаплодувала я місцевій богині. – Не стала ламати голову над вибором і максимально диверсифікувала свої активи. Ну так, один бог – це добре, а два – вже абсолютна монополія на ринку світил”.

Ну і, якщо Життя і Смерть відповідали за стабільність, то Амалея була чистим і неконтрольованим хаосом. Офіційно книга називала її покровителькою “палких почуттів, таємних бажань, раптових поривів душі та несподіваних союзів”. Мій внутрішній перекладач з високого стилю на простий людсько-професійний миттєво адаптував цю інформацію: до її храмів, які, до речі, славилися найбільшими пожертвами, місцеві аристократи ходили молитися перед укладанням шлюбів за розрахунком, ризикованими угодами та стартом підкилимних інтриг. Тобто вона була покровителькою всього того нераціонального безладу, який я терпіти не могла в роботі.