Розділ 1. Помилка 404: Смерть не знайдена. Частина 2.

Пройшло три дні. 

Я повільно пережувала шматочок якогось місцевого фрукту, що нагадував суміш персика і дині, й меланхолійно розглядала ліпнину на стелі. Херувими звідти все так само витріщались на мене своїми пухкими обличчями. Не здивуюсь, якщо в якийсь момент хтось з них мені підморгне. І це означатиме лише, що я остаточно поїхала дахом.

Бо кіно не закінчилось.

Не було чудодійного пробудження в київській реанімації під монотонний писк кардіомонітора, жодних лікарів чи слідчих з блокнотами. Зате було розшите золотом укривало, стійкий запах лаванди і ниючий біль у зап’ястках. Ткач Вікторія дійсно розбилась на тій трасі, а тепер якимось абсурдним чином опинилась замкненою в тілі юної істерички на ім’я Амалія. Усвідомлення цього і сприйняття нової реальності пройшло… на диво спокійно. 

Психологи кажуть, що людина має пройти п’ять стадій прийняття неминучого: заперечення, гнів, торг, депресія і тільки тоді саме прийняття. Я ж цей процес оптимізувала. Заперечення лишилося в перший вечір, разом із тим істеричним сміхом і опійною настоянкою. Гнів та депресію я вважаю непродуктивною тратою енергії, а торгуватись мені поки не було з ким. Таким чином я одразу перейшла до стадії прийняття і первинного аудиту. 

Отже, що ми маємо на даний момент? 

По-перше, слабке, як у кошеняти, тіло. Зате репутація просто чудова! Служниці, які приносять мені їжу, трусяться так, ніби я зараз відкушу їм голову замість обіду. Вчора я випадково підслухала, як дві з них перешіптувались за дверима, мовляв, ти бачила її погляд! Ніби заморозить! Точно кажу, її серце зупинилось тоді! В її тіло вселився демон! 

І… це було проблемою. Інквізитор чи місцевий екзорцист мені біля ліжка не потрібен. Амнезія звичайно зручне прикриття, але якщо я почну роздавати накази і вимагати бухгалтерські книги з порога, ці розмови про демона можуть дійти до тих, до кого не слід. Отож, доведеться притримувати образ Амалії хоча б деякий час, допоки не зможу логічно обґрунтувати зміни в її поведінці. 

По-друге, мій так званий “батько” – герцог фон Розенталь. Поки що не розумію, що саме мені це дає, але розберемось. І заходив він з того моменту всього лише двічі. Тупцяв біля дверей, нервово бгав у руках хустинку і дивився на мене з суперечливою сумішшю полегшення і щирого жаху. А мої односкладні відповіді йому лише більше переконували його в теорії про пошкоджений мозок. 

Ну і по-третє… Найцікавіше. Причина, через яку Амалія опинилася у ванні і вирішила наповнити її власною кров’ю – кронпринц. Якимось дивом ця наївна дурепа примудрилась так втюритись в майбутнього монарха, що вирішила зробити йому показовий подарунок через його відмову. Самогубство через кохання… Боже, як це смертельно тупо. Подробиць я не знаю, звичайно, все це лише зі слів служниць, які обговорювали чутки за не повністю прикритими дверима. Як їм ще не відрізали язика? Чи тут так не прийнято?

Я відклала надкушений фрукт на срібну тацю, облизала солодкі пальці, прицмокнувши, і потерла скроню. Зі вчорашнього дня, коли дія опію почала спадати, в голові почали з’являтись чужі спогади. Картинками вони проривались крізь сон і напівдрімоту. 

Блиск чийогось світлого волосся на сонці. 

Глузливий сміх, від якого всередині все стискалося від сорому. 

Холодний голос: “Ви набридли мені, леді Амаліє. Знайдіть собі іншу розвагу”.

Ці уривки були хаотичними, але в них чітко відчувався відчай колишньої власниці. Залишки пам’яті Амалії заповнювали мій мозок досить повільно і болісно. Але мені потрібно було більше. Мені потірбно було зрозуміти, з ким вона спілкувалась, кого боялась, і як виглядала її нормальна поведінка, щоб я могла відіграти цю роль достатньо переконливо. 

Я обережно спустила ноги з високого матраца, відчуваючи холодку паркетну підлогу босими ступнями. Голова різко запаморочилась, але я вперно вчепилася пальцями за різьблений стовпчик балдахіна і силою змусила себе випрямити спину. 

Досить лежати. Час знайти дзеркало, оглянути свої “активи” і пошукати в цій кімнаті хоча б щось, що допоможе мені стати леді фон Розенталь. В кінці кінців, чи є шанс, що ця юна леді вела особистий щоденник?