Ініціація ІІІ: Світанок.

Ініціація ІІІ: Світанок.

А тим часом неподалік від місцевого бару двоє п’яниць поверталися додому.

— Уявляєш, той шторм — не діло рук того юнака з міста. Йому просто пощастило, — хмикнув один.

— Серйозно? Не дай Боже, Гнилозуб дізнається про це… Нам тоді точно кінець. Ще й Ворис у лазареті, — відповів другий.

Вузька вуличка потемніла. З глибин тіні виступила постать у мантії. Ліхтарі ледь торкалися світлом обличчя, а металевий блиск кинджала був різким і холодним.

— Отже… він мене надурив? — хрипкий голос Гнилозуба рознісся в тиші.

П’яниці відсахнулися, але вже було пізно. Постать ступила вперед, стиснувши руків’я.

— Це буде цікаво… — прошепотів він і розчинився в темряві.

Сон Богдана різко перебив стурбований жіночий голос за дверима:

— Перепрошую, пане… Ліза не повернулася вночі додому. Будь ласка, допоможіть її знайти.

Богдан різко підвівся й почав накидати одяг.

— Хто така Ліза? — запитав він, застібаючи накидку.

— Моя донька. Можливо, ви її бачили… щаслива посмішка, сором’язлива постава. Учора вона хотіла віднести вам щось поїсти, а потім пішла з друзями гуляти… але досі не повернулася. Я хвилююся, — жінка метушилася, стискаючи пальці й не знаючи, куди подіти погляд.

— Не хвилюйтеся. Зараз знайдемо. Навряд чи вона пішла далеко, — сказав Богдан і вийшов слідом.

Вони почали кликати дівчинку, обійшли кілька дворів… і обшукавши кожен куточок, з боку площі пролунав дитячий крик, пронизливий, що різонув по нервах, немов по струнах.

Сонні мешканці почали виходити з будинків. У самому центрі, тримаючи Лізу за шию, стояв Гнилозуб.

— Ну що, герою, викличеш шторм ще раз? Чи, може, вдариш мене блискавкою? — у його голосі бриніло зловтішне задоволення.

— Тобі не вистачило минулої бурі? — крикнув хтось із натовпу.

— Я знаю правду, — прошипів Гнилозуб. — Це був лише трюк. Збіг обставин. Ніякий він не провідник! — він підвів кинджал до шиї Лізи. — Виходь, боягузе, інакше ця дівчинка назавжди втратить своє чудове личко!

Богдан ступив уперед.

— Відпусти її негайно… інакше…

— Інакше що? — перебив карлик. — Ти нікчема, яка вміє лише словами гратися. А я — вбивця. Моя сила — мучити людей.

— Мучити? — холодно кинув Богдан і зробив крок ближче. — Ти сам про себе говориш. Лише слова й підлі вчинки. Ніякої справжньої сили.

Він ще наблизився, але не різко — так, щоб не спровокувати удар. Поглядом торкнувся Лізи.

— Маленька, все добре. Обіцяю: усе буде гаразд.

Ліза глянула на нього переляканими очима, повними прохання.

Богдан підняв голову на злодія.

— Відпусти її, — коротко й твердо сказав він.

— Хочеш її врятувати? — Гнилозуб ледь усміхнувся. — Тоді забери.

Він штовхнув дівчинку — і його постать провалилась.

Богдан миттєво кинувся до Лізи.

— Ти як? Все добре? — він швидко оглянув її.

— Обережно! — вигукнула дівчинка.

Блиск!

Позаду, виринув Гнилозуб із кинджалом. Лезо рвонуло вперед — на Лізу. Богдан інстинктивно схопив його голими руками.

Метал розпанахав шкіру і по пальцях потекла тепла кров.

— Так примітивно… — засміявся Гнилозуб, відступаючи на крок. — Бовдур. Який же бовдур! Ти сам напоровся на мій кинджал. Тепер твоя смерть — питання часу.

Богдан зціпив зуби, притис поранену руку до тіла й прошепотів Лізі:

— Біжи.

Дівчинка зірвалася з місця й кинулася до матері, ховаючись у її обіймах.

— Ти справді віриш, що хтось тебе врятує? — Гнилозуб смакував кожне слово, ніби пив Богданів біль.

Хлопець підвівся рівніше й глянув на нього так, як дивляться на бруд під нігтем.

— І це ти називаєш отрутою? — він стиснув кулаки. — Я впораюся з тобою і без магії.

— Гірше тебе чекає, коли отрута паралізує тіло… — у голосі карлика промайнуло здивування, — хоча, інші завмирали раніше.

— Видно, я не інші.

Богдан кинувся вперед — і промахнувся. Гнилозуб уже був за спиною.

— Не намагайся. Ти безпорадний проти мене, — засміявся він і різонув по спині.

Ще один удар — біль. По хребту пробігав холод. Ворог рухався, як тінь: невидимий, доки не вдарить. 

Погляд ковзнув площею, та блиск вже проходив коло руки, він не встигав, не бачив.

Перші промені сонця торкнулися площі. Тіні почали відступати — і тоді Богдан помітив: земля під ногами ледь тремтить, ніби хвилі від камення, кинутого у воду.

Із цього місця Гнилозуб виринув просто під ноги й розітнув стегно.