Якір IV: Ще не світло, але гріє.

Якір IV: Ще не світло, але гріє.

Та буря вже накривала селище холодним вітром і дощем. Богдан схопив рюкзак і поспішив під найближче укриття, де його одразу зустріли радісними вигуками мешканці.

Та він не міг прийняти цю доброту без пояснення.

Богдан сказав, що справді провідник, але лише на початку шляху: контролювати силу він ще не вміє, а гроза — скоріше вчасний збіг.

Це не зіпсувало настрою селища.

Негода швидко минула, і тепле ясне сонце повернуло людей до справ. Вони почали лагодити звалені паркани та збирати розкидані бочки з площі.

Богдан без вагань приєднався.

До вечора, зморений, він опустився на лавку біля одного з відремонтованих парканів.

— Шкода, що не встигну до храму… — тихо промовив сам до себе.

Він відчув легкий дотик по руці. Поряд стояла дівчинка зі шматком хліба.

— Тримайте… дякую, що допомагаєте нам, — її тонкий невпевнений голос зворушив його.

— Дякую тобі, маленька, — Богдан поклав руку їй на голову й лагідно погладив.

Дівчинка, сховавши обличчя й почервонівши, швидко зникла за рогом. Хлопець усміхнувся й повернувся до відпочинку.

Згодом він пішов дізнатися, чи може десь переночувати. На площі його перехопила молода жінка.

— Добрий вечір, пане провідник. Я дружина Вориса — сторожа, якого ви сьогодні врятували. Він хотів би поговорити з вами.

— Т-так… добре, — з легкою підозрою відповів Богдан.

Вона повела його до місцевого лазарету, де лежав поранений охоронець. Поруч стояла місцева знахарка — єдина провідниця в селі з слабкою, але корисною магією зцілення.

— Привіт. Дякую, що врятував селище, — хриплим голосом промовив Ворис. — Тобі є де ночувати? Якщо треба — виділю кімнату. Це найменше, що можу зробити.

— Дякую, але… я не рятував вас. Це була випадковість, — почав Богдан, але його перебили.

— Не соромся. Навіть якщо так —  ти гарно блефуєш. Може, якось зіграємо в покер? — Ворис криво всміхнувся.

— Гарна пропозиція, але я не граю, — відповів Богдан, трохи розслабившись.

— От і добре. Тоді йди з моєю дружиною — вона проведе тебе, — він кивнув на жінку.

Богдан зрозумів, що його не відпустять, і прийняв пропозицію. Його провели до кімнати, де він майже одразу заснув — без зайвих думок.