Вектор І: Лист Орелія

Вектор І: Лист Орелія

Ще деякий час він лежав, намагаючись скласти все докупи. Потім підвівся й рушив додому пішки — спустошено крокуючи вулицями.

У квартирі було тихо, майже глухо. Богдан сів на край ліжка, сперся ліктями на коліна й дивився в підлогу, ніби там можна було знайти відповіді.

Раптовий дзвінок у двері розрізав тишу.

Богдан підвівся й відчинив — за порогом нікого. Лише конверт, запечатаний червоним воском із витонченим гербом. Він провів пальцем по печатці, відчуваючи рельєфний візерунок: лінії спліталися в форму, що ніби ховала в собі сенс.

Усередині — короткий лист. Почерк чіткий, трохи нахилений уперед.

Богдане, це я — Орелій.
На жаль, у мене немає часу пояснити все як слід і зустрітися. Якщо ти читаєш це — експеримент пішов не за планом. Та й усе інше…
Пробач, що не витягнув тебе. Сподіваюся, ти живий.

Не буде часу говорити м’яко: відтепер твій шлях — на твоїх ногах. Ти провідник, а отже спершу маєш освоїти духа. Вирушай до «Небесного Смарагду» — там ти знайдеш шлях далі.

Боюся, тепер ми не маємо права довіряти навіть близьким. Остерігайся. І тримай герб при собі — можливо, одного дня він допоможе тобі знайти мене.

— Орелій Верелій

Богдан довго сидів із конвертом у руках, вдивляючись у герб, ніби вирізьблював його в пам’яті. Здавалося, навіть віск зберігає тепло чужої руки, а слова з листа повільно обплутують думки, лишаючи гіркий присмак невідомості.

“Сподіваюся, це справді ти…”

Він різко підвівся й почав збирати рюкзак. Швидко дізнавшись дорогу до храму, накинув білу накидку — і вийшов з дому.

Кілька годин автобусом — і він уже стояв за кілька кілометрів від міста.