Акт ІV: Лабораторія і палата.

Акт ІV: Лабораторія і палата.

Кілька годин потому Богдан стояв перед дверима Центру дослідження духів. Вже сутеніло, але лабораторії ще світилися холодним світлом. Хлопець ішов знайомими коридорами, злегка шкутильгаючи, притискаючи до грудей згорток.

Двері відчинилися — дядько стояв за столом, занурений у якісь графіки на моніторах. Побачивши племінника, він зняв окуляри.

— Богдан?.. Що з тобою сталося? — він підвівся, оглядаючи хлопця.

Богдан відвів погляд.

“Не варто його зараз навантажувати.”

— Та нічого, — відмахнувся він. — Просто ти ж знаєш, як я люблю на рівному місці впасти.

Дядько поглянув із недовірою, проте його обличчя майже відразу змінилося на розуміючу посмішку.

— Добре. Не хочеш говорити — то так і треба.

— До речі, я дещо знайшов.

Богдан поклав на стіл кристал, що ледь світився бляклим, багряним світлом.

— Поглянь на це.

Чоловік обережно підійшов до кристала, його рухи вмить стали точними і професійними.

— Схоже на енергетичний блок. Можливо, прототип для Аніма-реактора, — додав Богдан.

Дядько обережно взяв кристал і підійшов до стіни навпроти, звідки виїхала капсула й з’явилися монітори.

Він розмістив кристал у герметичній капсулі й під’єднав до діагностичної установки. Монітори ожили, загорілися графіками й числовими шкалами.

— Хм... — тільки й видихнув дядько. — Це незвичайна знахідка, Богдане. Його енергоємність… досить нестабільна, проте невимірно велика. Схоже, ми не визначимо його межу.

— Це погано? 

— Це... аномалія. І саме тому — цікаво. Думаю, сьогодні не варто ворушити все це. Справжні тести проведемо завтра зранку. Потрібна підготовка апаратури. А ти… — він перевів погляд на ногу хлопця, яка вже помітно опухла. — Ти ледве стоїш. Тобі треба до лікарні.

— Я… не хочу залишати це, — Богдан глянув на капсулу.  

— Не переживай. Камінь залишиться тут. Під захистом, — у голосі дядька з’явилася сталь. — Ніхто сторонній про нього не дізнається. Принаймні — поки я цього не захочу.

Він помовчав, а потім додав м’якше:  

— Завтра о десятій приходь. Ми проведемо експеримент за всіма правилами. А зараз — лікарня. Я викличу машину.

Богдан хотів заперечити, але потім кивнув. Усередині ще горіло щось — неспокій, страх, та водночас… відчуття, що назад уже не повернутись.

Лікарня тонула в м’якому білому світлі. Коридори були майже порожні — лише подекуди проходили чергові лікарі. Богдан оперся на стійку реєстратури, стискаючи кросівок у руці — нога пекла з кожним кроком. Рукав куртки був подертий, обличчя — в мазках пилу.

За стійкою сиділа жінка в білому халаті. Вона підняла очі — й раптом широко розкрила їх.  

— Богдан? — вона миттю вийшла з-за стійки й підбігла. — Святі духи. Що з тобою сталося?

Мати Аліси. Ті самі м’які риси, суворі очі й спокійний, впевнений голос.

— Та… нічого страшного, пані Еліно, — намагаючись усміхнутися, сказав він. — Трохи впав. Нога болить.  

— Впав? — вона окинула його поглядом. — Так виглядаєш, ніби тебе машина збила. Ходімо, зараз усе глянемо.

Вона підтримала його за лікоть і повела до вільної палати.

Всередині було світло і тихо. Жінка обережно посадила хлопця на кушетку, доторкнулася до ноги й прикрила очі. Її руки загорілися м’яким світлом — тепло, що випромінювала магія зцілення, повільно огортало суглоби, м’язи, кістки.

— Нічого критичного. Розтягнення, мікротріщини. Думаю, до завтра вже бігатимеш, — жінка підвелася й почала готувати якийсь розчин. — Магія зцілення не може відразу підняти тебе на ноги. Знаєш же?

Вона піднесла Богдану склянку зі світло-зеленою рідиною.  

— Ось, випий. Це допоможе стабілізувати потік Аніми, щоб відновити твоє тіло.

Богдан кивнув, трохи посміхнувшись. Мати Аліси була саме такою, як він її пам’ятав: строга, турботлива, професійна. Справжній цілитель — така, що не просто лікує, а береже кожну душу.

— Я, звичайно, не хочу тобі читати лекцію. Думаю, в Академії вам достатньо розповідали, як саме лікують цілителі. Але, навіть так, не знецінюй рани.

“І справді… Магія зцілення спрямовує потоки Аніми в уражені місця — тіло, можна сказати, саме себе лікує. Просто швидше.

Проте так лише зі слабкими ранами. А от із сильними маги змушені спрямовувати власну енергію, щоб тіло змогло відновитися”.

Роздумуючи, хлопець підніс склянку до вуст, і зілля теплом розлилося від горла по всьому тілу.

Двері тихо зсунулись.

— Мамо, — пролунав знайомий голос. — Ти казала, що…

Аліса завмерла, побачивши, хто в палаті.

— Богдан?! Що трапилося?! — вона оглянула хлопця і наблизилася ближче.