Ініціація І: Втрата грунту.

Ініціація І: Втрата грунту.

Голос професора став різким. Хтось поклав слухавку, не давши йому договорити. Обличчя чоловіка різко змінилося — страх змішався з розгубленістю.

— Перепрошую… вам слід негайно піти, — сказав він тихіше.

— Чому? Щось трапилося? — Богдан відчув, як серце пришвидшилося.

— Це не стосується вас, — професор відвів погляд. — Прошу, залиште приміщення. І якнайшвидше.

Богдан уже розвернувся до виходу, та раптом десь унизу, глибоко під ногами, почувся глухий вибух. Станція здригнулася. Лампи над головою мигнули.

Він підняв очі — професор метушливо озирнувся, не знаючи, куди подітися.

Слідом пролунав ще сильніший поштовх. Гуркіт. Підлога під ногами тріснула. Світ послизнувся вбік — і тіло Богдана провалилося в темряву.

Очі повільно відкрились на світло. Крізь розмазаний зір проглядався слабкий образ діри. Шум у голові пульсував разом із болем. В роті відчувався металевий присмак. Тіло ломило, немов його пропустили крізь кам’яну м’ясорубку.

Коли він спробував поворухнутися — різкий, пронизливий біль прошив ногу. Він опустив погляд: уламки плит затиснули її.

— Чорт… — видихнув Богдан крізь зуби. — Агов! Є хтось живий?!

У відповідь — лише його порожнє відлуння.

Він спробував звільнити ногу. Раз. Другий. Біль різав, наче розпечене лезо, але лежати й чекати було ще гірше. Ще кілька зусиль — уламки зрушили, і він, заточившись, став на ноги.

“Живий… поки що.”

Озирнувшись, Богдан побачив лише одні-єдині двері в кінці заваленого коридору.

— Схоже, вибору в мене немає, — зітхнув він і рушив уперед.

Коридор за дверима був схожий на ті, що були вище, — ті самі стіни, ті самі лампи. Але тут панували темрява й тиша. Він зазирав у кожен кабінет: десь стояли порожні столи, десь лежало розбите лабораторне обладнання, пробірки, колби, зламані прилади. Навіть повітря стояло нерухомо, ніби цей рівень існував окремо від живої станції.

Та одні двері вирізнялися. Великий напис: «ВХІД ЛИШЕ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ. НЕСАНКЦІОНОВАНИЙ ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО».

Замок піддався без зусиль — вибух зробив своє.

Хлопець зайшов усередину.

Перед ним відкрилася висока кімната. В центрі — величезна прозора сфера, від якої до стелі тягнулися масивні кабелі. Навколо — десятки столів, моніторів, панелей, усе розбите й тріснуте. 

— Реактор Аніми… 

Богдан часто допомагав дядькові в лабораторії, тому одразу впізнав структуру й знайомі механізми.

Всередині сфери пульсував кристал — багряний, немов застигла крапля крові. Серце закалатало. Щось у цьому видовищі тривожило на інстинктивному рівні — змішання страху й невимовного тяжіння.

Прохолода торкнулась руки. Він завмер. І лише тоді зрозумів, що стоїть поряд із кристалом. Той, переливався зсередини, ваблячи тихими хвилями.

“Це не просто енергетичний блок…”