АнтиФриз

  Станіслава впевнено вивернула кермо «Ауді» і заїхала на заправку, освітлену яскравими неоновими вогнями.

- Я швиденько на касу, розплачуся за пальне і візьму нам кави, - кинула вона, затягуючи ручник. — Не сумуй, подруго. 

   Кіра кивнула і залишилася сидіти в теплому салоні, спостерігаючи, як великі пластівці снігу падають на капот. Робітник заправки почав заливати пальне в бак. Дівчина відчула різкий запах бензину з надвору. Раптом її погляд зупинився на сусідній колонці. Біля старенького позашляховика стояв чоловік у розстебнутій куртці. Він тримав у руках каністру. Кіра відчула, як серце пропустило удар. Це був Григорій, її колишній хлопець, з яким зустрічались півтора роки, а після розриву минуло вже більше трьох.

   На погляд колишньої подруги він все ще залишався таким же: в старій куртці і поношених темно-синіх джинсах, які колись Кіра дарувала йому на день народження. Він зосереджено відкручував кришку каністри з антифризом, щоб залити рідину в бачок. Кіра дивилася на його знайомі рухи й мимоволі згадала їхні стосунки. Григорій завжди згадував про проблеми лише тоді, коли щось уже ламалося. Він ніколи не діяв на випередження. Він міг забути про її день народження, міг тижнями не помічати її смутку, а згадував про тепло та турботу лише тоді, коли «двигун» їхніх стосунків починав відверто закипати від образ. І ось зараз він стояв на морозі, поспіхом рятуючи свій автомобіль від замерзання, бо знову проґавив час.

  Двері машини відчинилися, впустивши порцію морозного повітря разом зі Стасею, яка тримала два паперові стаканчики.

- Ну й холоднеча ж надворі! Кіро, тримай свій лате, - Станіслава передала стаканчик і почала влаштовуватися зручніше у водійському кріслі.

  Кіра провела поглядом Григорія, який саме сідав у свою машину і рушав із заправки, так її й не помітивши. Дівчина зробила ковток гарячої кави і тихо запитала у сусідки:

- Стасю...  На твою думку, чи можна жінку порівняти з автомобілем, у який водій взимку заливає антифриз?

Подруга за кермом здивовано підняла брову, зупинивши руку на важелі передач:

- Ого, які в тебе метафори пішли. Це ти до чого ведеш, подруго?

Кіра повернулася до Стасі. В її очах уже не було смутку, а лише спокійна, зріла впевненість та душевна рівновага.

- До того, що мені теж треба завжди бути в справності. Дбати про себе, берегти внутрішнє тепло і не дозволяти образам чи минулому заморозити моє серце. Адже в будь-яку пору року - навіть посеред такої лютої зими можна раптово зустріти того, хто буде піклуватися про цю «машину» набагато краще, ніж попередній власник. Хтось, хто заллє якісний антифриз вчасно, а не тоді, коли все вже замерзло.

  Станіслава усміхнулася, м'яко тиснучи на педаль газу:

- Золоті слова, подруго. Нехай минуле залишиться в минулому. Наразі тримаймо курс на тепло і поїхали!