19.

-Я вдома- даю знати хатнім про свій прихід а сама й поняття не маю що казати коли батьки побачать його, та схоже доля облегшила мої страждання і взяла все під свій контроль.

-Жінко!Та в нас гості- вигукує батько як тільки бачить що я не сама, я навіть рота не встигаю розкрити як мій Андрій потискає руку батькові:

-Андрій хлопець Яни

-О теска!А я Андрій Степанович, тато Яни.Нарешті вона тебе нам показала, я вже думав що це ніколи не трапиться.

-Признаюся чесно вона до останнього не хотіла, але я наполіг.

От телепень, як завжди у всьому винна я, а хто ж інакше.Тепер в очах батьків я всесвітнє зло яке не хоче знайомити їх з майбутнім зятем, знали б вони що це за зять..

-Ти що взагалі обнаглів?- обурююся і вирішую висказати своє незадоволення як тільки лишаємося вдвох.

-Чому?Я ж правду сказав ...

-Де тут хоч крапля правди?

-Що ти не хотіла нас знайомити..

-А то нічого що ми розійшлися і ти мені ніхто!

-Це тимчасово..Я ж тебе кохаю і ти мене теж я ж знаю

-Останнє слово за мною не забувай..

-У мене є план.

-Боюся навіть уявити що за план

-Я очарую твоїх батьків так що ти просто не викрутишся.

-Дивися щоб я тобі твої плани не підпортила- збираюся йти в свою кімнату, і не встигаю закрити двері як Андрій прошмигає слідом і обнімає мене зі спини..

-Маленька ну не злися, будьласка..Я готовий дуже довго повторювати, що я дурак..Я дурак, закоханий дурак..

-Відпусти..

-Ні

-Відпусти- кажу вже більш емоційно

-Я ж сказав що нікуди тебе не відпущу

-Та ти що..А як же ш твої моделі?Плакати за тобою не будуть..

-Ревнуєш?

-Та мені пофіг..

-А звідки тоді знаєш про них?Маленька мені приємно що ти слідкувала за моїм життям.Кажу чесно пустував каюся, але не зраджував.

-Та ти що?В монахи записався- сумніваюся в його словах адже знаю наскільки важливий для нього секс.

-Ні.Це ти щось зі мною зробила, зачарувала чи що..Не зміг і все..- його слова зривають з моїх уст сміх, я дуже пошла дівчина і волію тримати свої думки при собі, але не цього разу бо ситуація дуже смішна

-Не встав чи що?

-Ей!Чому відразу не встав?Поосто не захотів..- обурюється, і це лише більше смішить.Ну брешиш то бреши хоча б правдиво..

-Брехло ти Михайлов!

-Ти ж мене полікуєш?Втамуєш мій голод?

-Ні!Навіть не сподівайся, і доречі я скажу батькам що ти взавтра їдеш, щільний графік все таке.

-А я тоді скажу що ти мене виганяєш, побачимо хто кого..

-Ах ти ж гівнюк!

Ми ще б довго так спорили якби нашу розмову не перебив тато який прийшов запросити нас до столу

-Ех молодь, ще наобнімаєтеся, гайда до столу, вечеря стине

-Так тат ми зараз..

За вечірнім столом зібралося все сімейство, кожен хоче щось запитати, дізнатися про Андрія, про наші плани.Це мене лише злить, що потрібно казати коли ми не разом, коли місяць не бачилися і він вважав мене зрадницею.Але Андрій сьогодні в ударі, бреше навіть оком не моргне.Він розповідає про свою сім'ю, про те як ми познайомилися, про свою роботу, і батьки ровішивши вуха слухають.Їм дуже цікаве життя відомих людей, адже від мене як сказала мама і слова не витягнеш, і частково це правда, бо я їм зовсім мало розказала: спочатку не було що, а потім ми посварилися і я поїхала додому.

-І де ти тільки навчився так брехати- натискаю на ногу і шепочу на вушко, після того як він повідав батькам свою версію нашого великого кохання

-Професія в мене така, звикай..- він зовсім не зважає на те що трішки фантазує, але хоча би в межах пристойного.Я бачу що батькам він сподобався, але остаточне рішення за мною, яке я поки що не прийняла.Надто ми різні, і характери в обох запальні

-Андрійку ти їж, їж не соромся- в розмову встриває і мама яка щойно прийшла з кухні- Яно не бачиш він соромиться, наклади йому в тарілочку

-Так звичайно, мамо подай квашену капусту!- зло посміхаюся дивлячись на хлопця, знаю як він її не любить, тож вирішую помститися.- він її дуже любить..

-Дякую люба що ти пам'ятаєш про мої вподобання- моя капуста йому як кіл у горлі, але діватися нікуди, сам заварив цю кашу нехай розхльобує

-Їж побільше, зїси я ще накладу..

-Ти що вирішила мене вбити?- тепер вже він шепоче мені.

-Ні що ти..Від такого ще ніхто не помер- він розуміє мене без слів, і в його жестах я бачу що Андрій ладен терпіти мої маленькі пакості, лише я вибачила йому

Після вечері ми розходимося по кімнатах, і батьки навіть не проти покласти нас разом,чому я дуже здивована, адже вони в мене люди старомодні.Але кавалер справив на них хороше враження, і навіть похвалив татів самогон, які можуть бути сумніви.Потрібно брати все під контроль а то внуків ніколи не поняньчать, чим доречі мене вже замучили.Коли не починаємо про щось розмовляти все зводиться до одного: внуки!

Ну як встояти перед його чарами..Але вирішую йти до кінця, хоч я й не злюся особливо на нього, але помучити ніхто не відміняв.

Тому як лише закриваються двері в кімнату вирішую відразу розставити межі дозволеного

-Ти спиш на підлозі- жбурляю в нього подушкою- і навіть не думай лізти на ліжко, не заслужив

-Подушка від тебе, це вже щось..

-Тобі що татова горілка по мізках дала?

-Ну як відмовити майбутньому тестю.Ян пусти до себе..Обіцяю не чіплятися..Просто обніму і засну

-Знайома ситуація чи не так?Колись все це я вже чула!

-Ти тоді не була проти..

-Так не грайся зі мною

-А я й не граюся, просто хочу засинати і прокидатися в твоїх обіймах, це все чого я хочу.

-Не забувай у тебе випробовувальний термін.Так і доречі ти так і не сказав що тоді трапилося і хто мене підставив?

-Не забивай голову, це мої проблеми

-Це мене теж стосується.Ти звинуватив мене у всіх смертних гріхах і я хочу знати хто це зробив?

-Тобі це не сподобається

-Значить таки твій тато

-Ти знала?

-Я здогадувалася

-Це нічого не означає, його слова нічого не змінять, він не може мені вказувати з ким зустрічатися