18.

Минув місяць ...

-Яночко до тебе прийшли- вигукує десь біля вхідних дверей мама

-Так матусю я зараз!

Не можу зрозуміти кому я знадобилася такої пізньої доби, спати хочеться шалено після зміни в ресторані де я влаштувалася працювати офіціантом у рідному містечку.Ноги ледве носять, та мабуть хочеш чи не хочеш але потрібно вийти і подивитися кого там принесли.

Я вихожу до веранди і моєму здивуванню немає меж.Що могло привести цю людину сюди.Я навіть подумати не могла що він зможе з'явитися колись на порозі мого будинку.Після того як ми розбіглися стільки часу втекло як і моїх сліз.Мені не хочеться з ним розмовляти, але цікавість бере свою гору.

-Тань привіт- несміливо але всетаки озивається 

-Ну привіт.Що тебе сюди привело- стаю на порозі  склавши руки навхрест.

-Може запросиш зайти?

-Ні не хочу, щоб батьки були свідками нашого з тобою минулого.

-Розумію, вибач.То може прогуляємося?Тільки одянься тепліше на дворі морозець.

-Добре.Зачекай.Я сама вийду

Я одіваю теплий одяг на дворі передають заметіль тому одіваю теплу курточку сніготопи і обмотуюся теплим шарфом навколо шиї.По колхозньому звісно але це не побачення і не з тою людиною що хотілося б.

До кінця не усвідомлюю що саме він хоче мені сказати.Ми розійшлися багато років назад не за самих гарних обставин.Що блять зараз ти хочеш сказати?

-Дякую що погодилася прогулятися..

-Саш давай на чистоту і блище до справи що тобі від мене потрібно?

-Скажи ти мене ненавидиш?

-За що мені тебе ненавидіти?Мені тебе просто жаль.

-Я такий жалкий?

-Ти прийшов поговорити про мою думку з приводу тебе?

-Ні не зовсім..Я давно почав займатися політикою, і саме зараз балотуюся на пост мера нашої міської ради.

-Я тебе вітаю а до чого тут я?

-Макс теж туди мітить.Знаєш ми стали ворогами після того випадку. Ян я такий дурень..Пробач мене.Знаєш коли я йшов до тебе то стільки всього хотілося розказати, а ось побачив і мову відняло.Ти стала ще гарніша.

-Звісно дякую але чи не думаєш ти що трішки запізнився зі своїми вибаченнями-а?

-Ніколи не пізно сказати вибач.Можливо у мене є шанс вимолити твоє пробачення і почати все з початку?

-Саша стоп!Ніяких шансів і ніяких ми не має.Усвідом все скінчилося причому вже дуже давно.Якщо це все що ти хотів то я піду..

-Ні почекай!Я не договорив..Я хочу йти в мери і Макс теж, так ось я знаю що він буле йти всіма шляхами і може втягнути тебе в ці брудні ігри я не хочу щоб твоя репутація постраждала...

-Хлопче моя репутація давно підпорчена , здається що вже нічого не страшно..

-Ти не зрозуміла, він може нацькувати на тебе репортерів а вони ще ті пронири..

-Я щнаю до чого ти ведеш.Досить!Тебе ж не терзає моє розбите серце, ти просто боїшся за свій зад, щоб я тебе не зганьбила от і все!Я луже добре знаю як спілкуватися з репортерами, і можу пообіцяти що нічого такого що могло б підмочити твою репутацію не скажу, можеш не паритися.Більше не шукай зустрічі зі мною!

-Ян  я не про це..Мені дійсно жаль що так вийшло пробач.Ну зачекай!?Не біжи!

Але я більше нічого не хочу чути.Досить з мене цього всього.Швидким темпом звертаю з вулиці до річки.Я проживаю на окраїні міста тому ця окраїна а саме наша рідна вулиця для нас як невеличке село.Люди тут інакші, щирі, завжди готові допомогти і підтримати.В нас є свій невеличкий город де ми вирощуємо картоплю та овочі, а ще батьки тримають корівку яку я назвала Муркою, ось і все наше хазяйство невеличкий але дуже затишний будиночок в якому завжди пахне смачною бабусиною випічкою і де завжді раді.

Так саме цей куточок і турбота близьких допомогла мені оговтатися від розлуки з Андрієм.Колись я бігла на всіх парах в інше місто де все і всі чужі переживаючи свій біль на одинці.Та після повернення зрозуміла як помилялася: дуже важливо щоб поруч були близькі люди які завжди підтримають.

Я хвилювалася що після приїзду почнуться допити з приводу мого нареченого.Але ні не одного питання так і не прозвучало.Мені дали час.Прийти до тями, розібратися з думками і якщо забажаю колись то неодмінно розкажу.

Хоча що розказувати, якщо я й сама до кінця не усвідомлюю що трапилося.Я залишила все там у тому місті, навіть ту квартиру яку так любила і про виплату кредиту якої дорікнув Андрій при нашій останній зустрічі.Я передала ключі від неї Андрію через Віку, яку я теж деякий час підозрювала у зраді, але потім зрозуміла як це безглуздо.Ми надто багато з нею пережили щоб таке зробити.

Я полишила ідею ще раз спробувати поговорити з Андрієм, щось пояснити, доказати..Це все безглуздо якщо людина тобі не вірить.Все безглуздо.Не варто було це починати.Якось не правильно складається моє життя.

З джерел інтернету я знаю що в хлопців зараз проходить турне по Україні.Після того як Андрія було помічено з однією моделлю я зрозуміла що в інтернет мені краще не заходити і не травмувати свій спокій.

Ідея знайти якусь роботу прийшла в голову миттєво потрібно було розвіятися якось, відволіктися від своїх думок і найкраще виходить коли ти чимось зайнятий.