31.

— Але я не бачу тебе, — підірвалася з місця Лілея. Вона абсолютно точно чула голос Джая не в своїй голові, а в своїх вухах. Себто він точно фізично був десь тут. 

— Це тому, що я використовую енергію маскування аметисту, а також той пристрій, який ти мені дала. Саме він допоміг мені проникнути сюди непомітно, бо самоцвіти могли маскувати мене, але не мій запах. А в комбінації я стаю повністю невидим. 

Лілея відчула, як до руки хтось торкнувся. Дотик цей був трохи холодним, але настільки ніжним, що вона відразу знала – це її Джай. Його пальці тягнулися від її долоні вгорі рукою, спочатку одною, потім іншою..аж поки вона не відчула себе в чоловічих обіймах. Це було так незвично. Коли тебе обіймає порожнеча. Коли ти торкаєшся невидимих губ, вилиць, рук. Пам”ять відтворює їх у твоїх уяві, відкриває яскравими спогадами. 

— Ти прийшов, щоб забрати мене? — прислонилася до невидимого тіла бранка. 

— Не тільки тому, я прийшов повернути йому камені.

— Але ж ти сам казав, що їх не можна віддавати Тархосу. 

— Я віддав їх йому незвичним способом…а у вигляді кар. Ти ж завжди казала, що я тобі схожий на Мойсея. Один камінь – одна кара. 

За дверима почувся шурхіт. Потім ті гучно відчинилися. У них стояв Калін. Пес на мить причаївся, ніби запідозривши щось. Зіниці розширені, вуста вигнуті в напівусмісі. 

“Не бійся, він нічого не запідозрить” – почулося в голові у Лілеї. На що вона лиш ледь всміхнулася і поглянула на Каліна. 

— Ти прийшов за мною? — підійшла жінка до свого “охоронця” і обережно пальцями ковзнула його торсом. 

“Я все бачу” — почувся голос Джая в її голові. Жартує…ревнує? 

Нарешті припинивши оглядати кімнату Калін обережно взяв її за руку і повів за собою. 

Тархос виглядав стривоженим. Його чорні зіниці неприродньо то звужувалися, то розширювалися. Чоловічі пальці міцно впивалися в стіл, ніби шукаючи в ньому опору.

— Щось не так! – гаркнув він несподівано, як тільки Калін з Лілеєю зайшли в кімнату, — Я відчуваю нутром!

Погляд Каліна спинився на гості, і він миттю підійшов до неї. То було настільки швидко, що скидалося на щось надприродне. 

— Ти будеш зі мною, красунечко. До поки Джай не прийде за тобою, — сказав, підіймаючи її підборіддя і зазираючи в очі. Тархос ніби шукав щось в її очах. Щось, щоби вказало йому на розвязку, дало б підказку, — Ви перевірили всю територію? — запитв ще раз чоловік псів.

— Кілька разів. Нічого! 

— Мене цікавить не щось, мене цікавить хтось! — чоловік виглядав роздратованим, навіть неконтрольованим. У нього самовільно тремтіли руки, а обличчя видавало різкі тіки. Ті тіки текли хвилями обличчям і стікали тілом. 

Спостерігаючи за усім тим Лілею стискало спазмами. Але вона заспокоювала себе тим, що Джай тут. 

— Ще соку наполя! — смикнув рукою з порожнім келихом Тархос. За кілька секунд один з псів підбіг до нього наливаючи напій у чашу. Очевидно чоловіка мучила спрага і він був не при собі. В міліметрах від своїх губ келих завер в його руці, а очі потемнішали. Він налякано зірвався з місця, а келих впав додолу, розливаючи по блискучій підлозі темно-червону рідину, — Що це? 

— Це кара перша, — почувся голос Джая у кімнаті. 

— О…ти прийшов братику, — розсміявся Тархос, ногою штовхаючи келих з кров'ю від себе, — Ти замінив мій напій на кров? Оригінально…і що ж ти має означати. 

— Я прийшов повернути тобі самоцвіти. Це був яспис. 

Яспис. Кара перша — кров. 

Яспис добутий з дна морського Джаєм був червоного кольору. Кривавий відблиск дарувало йому і сонце і місяць. Мінерал крові та вогню. Може змінювати структуру рідин під свій колір. 

— То ти вирішив приміряти на себе роль великого провідника? — розсміявся Тархос, — Думаєш, що ти Мойсей…і зможеш скорити мене? Ага…а я в маю віддати тобі її? — боляче схопив чоловік Лілею за руку. От тільки ти не більше ніж жаба. Так, холодна річкова жаба, у тобі навіть тече її кров. А в людей, такі як ти, зазвичай, викликають лише огиду.

— То може й самоцвіти нарешті стануть тобі огидними? — відлуння Джая було чітким та водночас й незрозуміло розтікалося по приміщенні, і було неможливо встановити джерело звуку. 

З фонтанів, що били завше джерельною водою стали вилізати жаби. Вони були зеленого болотного відтінку з різними кольоровими переливами. Їх крекання луною наповнило приміщення. Вони лізли на усіх, хто був у кімнаті. Присутні з огидою струшували їх з своїх ніг. 

— А це був серпентин. 

Серпентин ( або зміїний чи жабячий камінь) вважається каменем трансформації, бо як і жаба проходить стадію перетворення з пуголовка. 

— О то ти хочеш пограти, братику? – нервово розсміявся Тархос, різким рухом притягуючи до себе Лілею, – Що ж і я пограю з тобою! Колбу! — гаркнув і враз кілька “псів” заметушилося. Через кілька секунд до кімнати внесли величезну скляний акваріум, — Закувати її, — передав Лілею псам Тархос, — Ти ж знаєш, Джаю, що в такій справі, як перетворення людини на амфібію, поспішати не варто. Але ти ж не залишаєш мені вибору! Доведеться пропустити деякі етапи.

За кілька хвилин Лілея вже була всередині скляного кубка, в який повільно затікала морська вода.

Та почувся гул не лише від води, то гуділо щось інше. Щось, що вилізало з малих щілин і відразу ж збільшувалося в об'ємах до жовтої комахи. То були гедзі, комахи, що живляться кров'ю. 

— А зараз повертаю тобі бурштин. 

Бурштин – бджолинй камінь. Скамяніла смола, що може містити в собі включення комах. Енергія самоцвіту здатна оживляти комах.

— То гедзі, вони запрограмовані живитися кров'ю чорної пантери, себто тобою.

Враз рій, що вже сформувався в повітрі кинувся на Тархоса. Колони великих комах повільно обліпили тіло Тархоса. Кожна з них періодично жалила чоловіка, від чого той кривився і кричав.