27

Вдих..видих. Рука Лілеї зависла в повітрі над дверима Каліна. Дивлячись на свою долоню, стиснуту в кулак, вона однаково бачила тремтіння своєї кінцівки. Десь в ногах віддавало легким поколюванням..так буває коли з сильного холоду потрапляєш в тепло. Несподівано двері самі відчинилися перед нею. У них стояв Калін. Хтивий чи то хижий вискал змусив смикнути свою руку назад, але та відразу ж була перехоплена долонею пса. Його дотик демонстрував владу і силу над нею. Зібравшись з внутрішніми силами та поглянувши прямо в очі Каліну, Лілея сказала:

— Відпусти! — кілька секунд і чоловічі пальці розімкнулися, вивільняючи її зап'ястя. 

Привабливий юнак, все ще дивися на неї, але влада у нього очах поступово слабла. Це додавало бранці рішучості. Проте страх все ще брав над нею гору. Це було недобре. Кохання і страх — почуття, які важко поєднати разом. Щось одне завжди візьме гору над іншим. Проте, досконала любов проганяє страх. Сконцентруватися на ній…Дівчина заплющила очі.

— Ти заплющуєш очі, щоб чіткіше відчувати мій запах, чи щоб уявляти замість мене Джая? — почулося над самим вухом бранки. Від чужого голосу, їй інстинктивно захотілося розкрити очі, проте вона лиш сильніше їх заплющила. Пес навіть пахнув як Джай…нестерпно, але це не він. Калін не Джай! 

— Я заплющую їх, бо пси не люблять коли їм дивляться в очі, — відповіла Лілея, зрештою зустрівшись поглядом з юнаком навпроти. Чоловічий силует кружляв над нею, періодично принюхуючись. 

— Чому тоді прийшла і дивишся мені в самі очі? — почулося запитання Каліна, який теж дивився прямо їй у вічі, проте у цьому двобої вона перемогла і він перший відвів погляд в сторону. 

— Мені потрібне твоє тепло, — пояснила Лілея, від чого Калін повернув погляд на неї і приступив неприпустимо близько. Він видав дивний звук, схожий на собаче скавуління і вже майже торкнувся своїми вустами вуст бранки, але в якихось міліметрах від них був зупинений поштовхом в груди. Задоволений гавкіт перетворився на щось схоже до вискалу і злого рику. Його погляд мав хижий вогник. Здавалося, що з секунду на секунду він кинеться їй в горло і перегризе його. Проте рішучість дівчини вже було не зупинити. Вона відчула, що не боїться його, тож пояснила: — Не таке тепло…Ляж на підлогу. 

Калін вже і так мав оголений торс. Грудина юнака була ідеальною. Специфічні татуювання декорували шкіру додаючи їй шарму. Кілька секунд вагань, проте “пес” таки скорився і ліг.

— Розкинь руки, — дала нову вказівку дівчина, швидко стягуючи з себе сукню. Їй більше не здавалося, що вона ходить по лезу. Вона сприймала це як звичайну процедуру від якої їй потрібно лише лікування. 

Вона спокійно лягла на Каліна зверху. Вона все ще відчувала його дихання і на короткі секунди знову поглянула йому в очі. Там вона не побачила домінування…там була покора. Відтак вона цілковито розслабилася і опустила голову на чужу діафрагму. Її пальці торкалися чужих пальців, її тіло повторювало тіло юнака. Приємне тепло розливалося по її кровоносній системі, вона відчувала це фізично. Лежачи отак вона думала про Джая. Про те, який холод він відчував щоразу після холодних тортур. Про те, як його шкіра ставало все крижанішою разом з серцем, що замість еритроцитів зрештою стало виштовхувати сам лід. 

— Розкажи щось про нього…, — попросила бранка, цілковито розслабившись. Її більше не хвилював той факт, що вона лежить зверху на напівоголеному юнаку. Інстинкти її тіла мовчали, натомість почало говорити її серце. 

— Пси не кращі співрозмовники, — відповів Калін. Його голос теж звучав доволі стримано, і зараз він просто нагадував домашнього улюбленця, що мирно пригрівся на грудях свого господаря. 

— Я знаю, — всміхнулася бранка з такої відповіді, пригадуючи як важко спочатку їй було вичавити з Джая якісь розмови. 

— Джай не такий як ми, — промовив Калін. Бранка відчувала як його вуста ворушаться під її виском. Це ніяк її не бентежило…

— Чому? 

— Пси тварини, які підкоряються істотам сильнішим за себе.

— Ти теж людина, Каліне, — заперечила дівчина.

— Якби я був просто юнаком, на мені би просто так не лежала приваблива жінка.

— Можливо…

— Але напевно і ти особлива жінка, якщо просто так лежиш на мені.

— А кажеш пси не вміють гарно говорити, — Лілея відчула як чужа посмішка розтягнула по її виску. Схоже така відповідь повеселила Каліна, — То чому Джай інший?

— Джай не піддавався дресируванням. І попри те, що до нього ставилися як до пса, він однаково поводився як істота вищої ланки.

— Як людина? 

— Люди не вміють того, що вміє Джай. Він просто інший…був таким завжди.

— Це дратувало Тархоса? 

— Авжеж, мій господар приходив від цього у сказ. Він лідер, що підкорює інших своєю владою та страхом. Джай просто лідер. 

— Але Джай весь час говорить, що він лиш раб. 

— Раб, той хто водиться гнівом, вільний той, хто йому не піддається. Істина свобода у вмінні керувати собою, а не іншими. 

— То кому служиш ти Каліне? 

— Зараз тобі, — відповів Калін, стиснувши пальці бранки у своїх міцних долонях. За лічені секунди, Лілея опинилися в пастці з якої їй не звільнитися самотужки. Її тіло наче примагнітило до тіла пса. Вона відчувала як гарячий жар почав наповнювати її від кінців пальців і став розливатися тілом, — Джая, чекаєш не лише ти… — почула вона шепіт над вухом, після чого пес відпустив її долоні, і притримавши її підвівся разом з нею з підлоги. 

— Що ти сказав? — намагалася зрозуміти бранка нечітку останню фразу Каліна, проте пес знову мав холодний погляд. Його рухи знову стали різкими та зверхніми.

— Тобі краще піти, я віддав тобі своє тепло…— розвернувся до неї спиною Калін. 

— Але…, — хотіла заперечити жінка, проте холодний різкий погляд “пса” знову почав її лякати. Вона зробила кілька невпевнених кроків до виходу, а її сліди накривали чужі чоловічі ступні. Рука Каліна прочинила двері, було помітно, що вона починає тремтіти і “псу” все важче себе контролювати, — Йди, інакше ми обоє не зможемо себе контролювати.