26.

Холодне тіло бранки відчайдушно бажало тепла. Її сутності хотілося тепла людських обіймів. Лілею смикало, а зуби самовільно стукотіли. Жінку досі перетрушувало, коли вона згадувала холодний рвучкий вітер, що пробирав її до кісток. Холодні дощові краплі були наче голки..і щоразу, попадаючи на її шкіру, обпікали вогнем. А ще запах моря…з солоним присмаком, пригадавши його, вона відчула нудоту. І зараз, сидячи в кімнаті, в якій її замкнули, вона раділа, що ті тортури були позаду. В сусідній кімнаті був Калін, бранці здавалося, що він може будь-якої секунди ввірватися до неї. Від цього спиною йшов холодок. Відкинувши голову на стіну, їй просто захотілося розплакатися. 

“Джаю…Джайчику” — прошепотіла вона закривши обличчя руками. 

— Що, прекрасна…, — почула вона дуже чітко, від чого різко схопилася на ноги. Спочатку їй здалося, що це Калін чи Тархос, але в кімнаті все ще була лише вона. Вона відчула страх, адже голос точно звучав як Джай. 

— Джаю, я…здається починаю чути тебе у своїй голові, — нервово розсміялася Лілея, знову опускаючись на підлогу. 

— Так і має бути, мене чуєш лише ти, — голос Джая розносився не в просторі, а в самій голові жінки. Це було дуже не звичним. Це наче б думки могли розмовляти прямо в розумі. 

“Але як?” — запитала бранка подумки, проте відповіді не було, тому вона повторила своє запитання, але вже вимовивши ці слова. 

— Сережки, — почулося в думках, — Це не просто прикраси, це спеціальні датчики. Вони передають звук відразу на слухові кісточки, минаючи барабанну перетинку, але щоб мені чути тебе ти повинна говорити, а я відповідатиму відразу у твоїй голові. Ти як? 

— Джаю…— бранці нестерпно хотіло розповісти про все, розплакатися, як слабкій жінці перед сильним чоловіком. Та вона вирішила, що не робитиме цього, — З тобою мені було набагато краще, — стримано відповіла, здіймаючись з підлоги і перелягаючи на ліжко. 

— Розкажи мені про свої відчуття, я маю розуміти, що він робитиме, це важливо…— Джай, як завжди звучав стримано. Впевнено. Це дратувало і заспокоювало жінку водночас. 

— Він заплатив тобі за мене? — запитала Лілея перше, що найбільше мордувало її. 

Секунди тривали та тривали…без відповіді…

— Я не просив в нього ті гроші…

— Джаю, хто ти? 

— Я не знаю, хто я. Але я знаю хто ти для мене…

— І хто ж я для тебе? — заплющивши очі запитала Лілея. 

— Ти жінка, яку я вчуся кохаю…

Слова Джая звучали твердо, переконливо. Лілея вірила в ті слова, вона вірила Джаю, вона досі вірила в Джая.

— Мій брат переконаний, що людьми керують інстинкти. Первісні є рушійними, вони змушують людину чіплятися за життя і їх достатньо, щоб стати кимось, схожим на пса…Скажи мені кого він приставив до тебе? Якого з них…

— Калін…

Мовчання знову тривало довгі секунди. Джай намагався зібратися…Калін — найсильніший суперник, красивий чоловік, здатний підкоряти будь-кого. 

— Ти…ти щось відчуваєш до нього? — таке запитання Джая змусило бранку нервово стиснутися. Їй стало ніяково…— Не бійся, просто скажи як є…

— Так…мене до нього тягне, — після кілька секундних вагань зізналася Лілея. 

— Треба зрозуміти через який з органів чуття він впливає на тебе. Пригадай, що ти відчувала поруч з Каліном чи Тархосом, можливо це були якісь образи, звуки, чи дотики. 

Зімкнувши очі Лілея намагалася сконцентруватися на своїх відчуттях, але все в ній настільки перемішалося, що їй хотілося висмикнути все це зі своїх думок. 

— Будь ласка, допоможи мені, інакше ти не зможеш перед ним встояти…Тархос використовує спеціальні підсилювачі через органи людського чуття. При цьому людина починає водитися інстинктами, а в реальності має бути навпаки. Він грається з тобою, твоїми почуттями та свідомістю, але якщо ми визначимо через який орган чуття він впливає на тебе…

— Запах…коли перший раз вони приходили від псів смерділо, це викликало в мені огиду. Але не цього разу, від них приємно пахло… — пригадала жінка приємні відчуття, що накочували на неї від близькості з чужою шкірою. 

— Підвіска теж у тебе? 

— Так, — відповіла бранка переводячи погляд на свої груди. Маленькі фіолетові камені, що були трохи відділені один від одного срібною ниткою все ще прикрашали її декольте. 

— Гаразд, знайди четвертий камінь від застібки з лівого боку. Він володіє енергією блокування. Коли будеш з Каліном…і відчуватимеш, що…— Джай на мить завагався, ймовірно йому було важко вимовити те, що він збирався сказати. Думки про це схоже лякали його, — Коли тебе охопить інстинкт продовження роду просто торкнися цього каменю. Він приглушить ці відчуття…Калін такий же пес, як і я.

— Ти не пес…— заперечила жінка.

— Якщо приборкати інстинкти, то керуватимеш ти ним, а не він тобою. Бо він керується лише ними, а ти…

— А я керуюся почуттями до тебе, Джаю. І навіть найкрасивіший чоловік цього світу не змусить мене зрадити тебе. 

— Але його маніпуляції мали над тобою владу…— Лілея чітко уявляла обличчя Джая в цей момент. Безперечно його вилиці зараз виграють напругою, очі холодні, але не до неї…вони просто є такими. Вираз обличчя виражає ревність, не байдужість. Це додає їй певності і змушує посміхатися. 

— Але лише твоя влада наді мною переможе мене. 

— Гаразд, ляж, будь ласка, і розслабся. Я погляну, що з твоїм організмом. Заплющ очі…не думай ні про що.

— Окрім тебе, добре? — тепер вона бачить в своїй уяві, як кутик його губ здіймається у посмішці. Йому приємно, що вона думає про нього….лише про нього.

— Окрім мене, — всміхнувся сам до себе чоловік. Джай відчув, що з під його нутра пробивається щось. Щось, що було не просто страхом за іншу істоту, то було щось невідоме для нього…якийсь трепет, чи навіть тремтіння. Йому нестерпно хотілося того ж самого що і їй. Обійми. 

— Я бачу, що ти переохолоджена. Ти змерзла? — в цьому реченні вона чує тривогу, він хвилюється за неї.