25. Інстинкти

Лілея відчувала як озноб все більше змушує її тремтіти. Тріпотіння почало переростати в легке несвідоме посмикування. Їй було холодно, страшно і самотньо. Нервовий ком підступив аж до горла і давив спазмами. 

— Ти змерзла? – помітив її стан Тархос. 

— Так, — відповіла напівшепотом, нехай краще він думає, що це від холоду. Їй не хотілося, щоб він відчув її страх.

— То повернути тобі браслет? — покрутив свій зап'ясток Тархос, ловлячи в молочних кульках фіолетову іризацію, — Хоча, я думаю він тобі не допоможе, – підвівся з-за столу чоловік і підійшов до бранки. Кілька прядок її волосся опинилися в його долоні. Він перебирав їх пальцями, а потім підніс до свого носа. Вдихнув запах, — Я відчуваю твій страх. Завжди любив запах страху. Він живить мій інстинкт домінування та самоствердження.

— Це інстинкт слабаків, — потягла Лілея голову вбік, висмикуючи власні прядки з чужих долонь.

— Цей інстинкт притаманний усім людям, — всміхнувся Тархос розтираючи між пальцями порожнечу, — Просто слабаки не мають кому його демонструвати, бо вони раби. Гаразд, — плеснув в долоні Тархос і за кілька секунд в кімнаті знову з'явився Калін. Очі пса відразу ж зупинилися чіпким поглядом на оголеному жіночому тілі. Це змусило бранку ще більше стиснутися і вона інстинктивно прикрилася руками, — Каліне, принеси їй одяг, бо цей, — шпурнув він ногою її вбрання, — Більше непридатний.

Пес ще кілька секунд дивився на дівчину, а та дивилася на нього. Їй було страшно від того, що вона відчувала до цього хлопця потяг. 

— Це інстинкти, — почула вона шепіт Тархоса у себе під вухом, — Бачу, він тобі сподобався, — додав, коли Калін сховався за дверима. 

Тархос повернувся до своєї трапези і їв мовчки. Лілея заплющила очі й намагалася сконцентруватися на своїх внутрішніх відчуттях. Їй до нестерпності хотілося повернутися до Джая, ким би він не був. І вона знала, це не просто інстинкти…За кілька хвилин Калін повернувся. В його руках була вишукана сукня і спідня білизна. 

— Одягайся, – кивнув Лілеї Тархос, а та несміливо підійшла до Каліна і обережно взяла одяг. Її долоні необережно торкнулися рук “пса”, від чого той вискалився. Їй здалося, що той зараз схопить її за зап'ястя і притягне до себе. 

— А можна, щоб він пішов? – запитала все ще дивлячись на Каліна. 

— Хіба цього хоче твоє тіло? — всміхнувся кутиком губ Тархос, спостерігаючи за цією “парою”.

— Цього хоче моє серце, – відповіла впевнено дівчина, після чого Тархос кивнув Каліну і той таки сховався за дверима. 

— Голодна? – запитав господар будинку, коли Лілея привела себе до ладу. 

Вишукана сукня прекрасно сіла на красуню пробуджуючи і в Тархосі його чоловічі первісні інстинкти. Він явно подивився на неї з новим зацікавленням.

— Так, — чесно відповіла бранка, відчувши біль в зоні живота. Голод неприємно скрутив її шлунок, який ще більше підсилився від нервового збудження.

— Інстинкт харчування, — констатував негідник всміхаючись кутиком губ, — Що ж..сідай, пригощайся, — рука Тархоса ввічливо відсунула дівчині стілець. Його дихання все ще коливало її волосся позаду, а пальці чоловіка зависли в повітрі над її плечима. Повагавшись кілька секунд чоловік таки не торкнувся її, а повернувся на своє місце. 

Лілеї було не дуже комфортно їсти від того, що зухвалець весь час прискіпливо спостерігав за нею. Але голод брав над нею верх і вона мовчки їла. Тим часом в її голові все ще витали думки про Джая. Хто такий Джай? Невже все що було між ними було лиш ілюзією з її боку? 

— Думаєш про нього? — прорізав тишу голос Тархоса. 

— Про кого? 

— Джая, звісно. Хоча може тепер вже про Каліна…чи мене…

— Я думаю про їжу, — збрехала бранка. 

— Самоцвіти у нього? 

— Я не знаю.

— Але ти знаєш про них, — втупився у жінку Тархос. Його погляд був, як грозова хмара. Вороже налаштований.

— Я не знаю, де вони…

— Прикро, — скривив губами Тархос, — Але вже достатньо факту, що Джай знає де ти. Тому, незабаром ми обоє знатимемо, що ж керує нашим світом інстинкти чи почуття. 

Тархос знову клацнув пальцями і за кілька секунд з'явився “пес”. 

— Бачу, Каліне, наближається гроза. Візьми її і прив'яжи до стільця. Але перед тим використай антистатик, бо якщо її вб'є блискавкою, Джай самоцвіти не віддасть. Посадиш її на березі морі, вона каже, що любить його, тож нехай насолоджується. Контролюй температуру, до межі не допускай, і пам'ятай за її життя відповідаєш своїм. Холод і море, і все, що пов'язане з моїм братом сьогодні має стати їй ненависним. 

###