19. Аметист підходить

Майстерня Антоніо була теж недалеко від моря. Вона виглядала зовсім непримітно, на фоні інших будівель Крістоля. Проте власне й краса цієї будівлі була не в його стінах, а в наповненні. Зайшовши туди Лілеї аж подих перехопило. Дорогоцінне каміння різного розміру та кольору аж сліпило очі. Корнер інколи дарував їй дорогоцінності, але те, що було тут і близько не стояло поруч з ними. 

Антоніо, він же ювелір, сидів за невеличким столиком і розглядав камінь якогось чи то блакитного, чи то ближче синього кольору. Та коли Лілея підійшла до нього і придивилася уважніше їй взагалі здалося, що камінь має навіть фіолетовий відтінок. 

— Бенітоїт, рідкісний самоцвіт, — подав голос ювелір обережно кладучи камінь на столик, – У його складі може бути титан, барій чи навіть діоксид кремнію. Його виявили у колишньому США, зокрема у Каліфорнії в далекому 1906. У природі трапляється дуже рідко. Пробачте, — всміхнувся чоловік, простягнувши руку Лілеї, — Я Антоніо, а ви я так розумію найдорожчий скарб Джая, – підморгнув він дівчині, що всміхнулася йому у відповідь. 

— Ви так захоплено розповідає про це каміння. А скажіть якого все-таки воно кольору? Можна? — запитала дівчина, нагнувшись до невеликого самоцвіту.

— Звісно, – кивнув той, — Цікаве питання, бенітоїт може змінювати колір, залежно під яким кутом ви його розглядаєте, — поклав він в долоню дівчини самоцвіт. Зараз він був голубим, але як тільки Антоніо обережно повернув руку дівчини камінь блиснув темно-синім. Тоді ювелір помістив руку дівчини під якусь лампу і камінь взагалі почав світитися блакитним світінням.

— Ого, це так красиво. Нагадує відблиск морських хвиль під сонцем, — А цей теж так переливається? — зачепився погляд бранки за новий камінь, що був ближче до чорного, але з багатьма кольоровими частинками всередині.

— О, а це чорний опал, — очі Антоніо блиснули разом з цим камінням, — Найрідкісніший представник цієї групи, родом з Австралії. Місцеві жителі вірили, що опал утворюється там, де ступала нога Творця світу, тому ця дорогоцінність прямо таки оповита легендами. 

— А як він зароджується?

— Самоцвіт формується з застиглого діоксиду кремнію в пустотах, які утворюються після виверження вулкана. Не знаю чому його називають саме чорним, адже він може мати різне забарвлення і синє і темно-зелене навіть. Бачите, які у нього різноманітні включення. Але треба бути з ним обережним, бо в разі зневоднення він тріскає, а від надлишку води він розбухає.

— Ого…а це так схоже на кулон з того популярного фільму про кохання, — з захватом взяла до рук Лілея прикрасу з великим темно-синім каменем у вигляді серця. 

— Це він і є. Ну не оригінал звісно, але зроблений за тим зразком із фільму “Титанік”. Не знав, що люди досі дивляться щось з минулих часів, — підтвердив здогадки дівчини чоловік і торкнувся кулоном Лілеїної шиї. Камінь прекрасно пасував до молочного кольору бранки й додавав їй чарівності — Зробив на замовлення для одного клієнта.

— А чому ж не популярний? Фільм про кохання, а воно вічне, — торкнулася дівчина пальцями кулона, що прикрашав її декольте.  

— Це танзаніт, — пояснив Антоніо, маючи на увазі камінь, що був в кулоні. Назва така, бо знайшли цей мінерал у Танзанії. Ну, а ви вже знаєте що саме бажаєте? – запитав Антоніо кладучи кулон назад на його місце. 

— Джай хоче подарувати мені коштовність? 

— Чому ж коштовність, думаю коштовності, — загадково всміхнувся ювелір, — Що він сказав вам?

— Щоб я прийшла до вас і обрала колір та камінь, — така відповідь вкотре змусила Антоніо всміхатися.

— Ох, Джай як завжди багатослівний…

— Є таке, — підтримала посмішкою чоловіка Лілея. 

— Що ж тоді обирайте колір та камінь, а решта, мабуть, обиратиме Джай, — стенув він плечима. 

— Скажіть, чому Джай так просто підкорився йому? Чому не хоче ослухатися Тархоса…- в словах бранки чувся відчай і навіть якась безнадія. 

— Хм…це важко пояснити. Це не просто смирення…це на рівні його ДНК. Це ніби запрограмовано в ньому. Джай…справді, в якійсь мірі є рабом. 

— То значить це безвихідь… — вирвалося з вуст бранки.

— Чому ж? — ледь помітно всміхнувся до неї Антоніо, — Так, Джай не може зарадити і протистояти твоєму викраденню, проте…він все-таки людина, а не робот. Якщо він дійсно покохав тебе, то прийде за тобою, чого б це йому не вартувало. І врятує з полону знову. 

— Ви вірите в те, що він дійсно може покохати? 

Антоніо пильно поглянув на Лілею. Жінка видавалася йому вкрай привабливою і в ній відчувався вільний дух і жага життя. Така жінка вміє віддано кохати, палко любити.

— А тут не треба вірити…тут треба відчувати. То скажіть мені, що ви відчуваєте? Чи відчуваєте ви щось більше ніж дотики, пристрасть, щось більше ніж вогонь між вами. Чи відчуваєш ти його кригу? Чи приймаєш його лід? 

— Я відчуваю, що створена для цього чоловіка. Я відчуваю що він моє життя або ж смерть…Я відчуваю, що в ньому є я. 

— То ж який камінь і колір вам подобається, Лілея? — змінив тему чоловік знову всміхнувшись.

— Мене завжди приваблювало море, — заговорила задумливо жінка обіймаючи себе за плечі. Її погляд був спрямований за вікно, за ним розливалися безкрайні хвилі. Вона мимоволі згадувала дотики Джая до себе там серед тих хвиль, вона розчиняється в тих спогадах разом з пінистими хвилями.

— То може вам підійде аквамарин? — взяв до рук Антоніо вишуканий камінь бірюзового кольору, – В перекладі з мертвої латинської він звучить як aqua marina, себто “морська вода”. Погляньте які можуть бути відтінки, – вказав чоловік на камені, — Від світло голубого до глибокого синього, переливаються як саме море.

Лілея задумливо взяла кілька різних відтінків цього каменю, але чомусь їй не вистачало в ньому глибини, а якої саме вона не розуміла.

— Кажуть цей камінь додає розсудливості, береже від оману та пригнічує гнів, – на ці доповнення Лілея лиш всміхнулася і сказала: