18. Примірка

У твоїх очах, як завжди більше кохання ніж в твоїх словах.

Лілея міцно вп'ялася пальцями в руку Джая. Її пучки відчували його міцне тіло і дівчину це заспокоювало. Бранці подобалося торкатися чоловіка. Слідкувати за найменшими порухами міміки його обличчя, ловити ледь помітну посмішку його вуст. Спочатку кутик рота чоловіка тягнеться ледь догори, а потім всі його уста витягуються у миловидну посмішку. 

— Як обереш собі одяг, зайдеш до Антоніо й обереш камінь та колір, — монотонно заговорив Джай, відчиняючи перед нею двері власного новаторобіля. Ця машина нагадувала джип, але мала менші колеса та титанові пластини по всьому корпусі. 

— По-перше, я не хочу сидіти на задньому сидінні машини, — захлопнула дверцята дівчина, — По-друге, одяг мені маєш обрати ти, — сказала, відчиняючи сама собі двері спереду, — І по-третє, я не знаю, хто такий Антоніо. 

Джай заграв жовнами, коли двері за Лілеєю гучно закрилися. Він лиш озирнувся довкола і сів за кермо, поруч з бранкою. Кілька секунд погляду в її очі, вистачило, щоб повернути його в стан рівноваги.

— По-перше, ти ж знаєш, що на передньому сидінні машини не місце дівчатам. Виняток може становити одружена жінка. Мене можуть оштрафувати. Та й задні сидіння значно краще захищені, — на останньому наголосив особливо чітко, таким чином виявляючи, що цей пункт найважливіший, — По-друге, в одязі я не тямлю взагалі, і по-третє, ти прекрасно знаєш, що Антоніо це ювелір. Ти ж питала в Аріели…Будь ласка, позбудься звички брехати мені…, — попросив чоловік без докору, і навіть з певною ніжністю в словах, чи можливо то було більше схоже на турботу. Не так важливо, важливо, що вона це відчувала.

— Джайчику, від коли це штраф став для тебе проблемою? — зухвало звела брови догори бранка, — Ти заплатив за мене п'ятнадцять талантів, а це до місяця як багато. Ну, а раз у тебе з'явилася дівчина, то ти зобов'язаний почати тямити в одязі. Ну, а за Антоніо, згідна, вибач…, — прошепотіла, але не було схоже на те, що їй дійсно шкода. Натомість вона лиш нагнулася до чоловічого обличчя, і поцілувала того в шорстку щоку. Джай від несподіванки міцніше вчепився руками у руль…але не промовив ні слова.

За невеличкими вікнами новаторобіля витали поодинокі сніжинки. Людство перестало поділяти рік на сезони – літо, осінь, зима, весна. Все це змістилося і стало якимось невизначеним. Сьогодні скидалося на те, що це початок зими, але завтра могло значно потепліти…настільки, що можна було б купатися у морі. Все було лиш відносним на світі, як і сам світ. 

— Цей підійде? — запитав Джай, зупиняючи авто коло якоїсь великої будівлі. Лілея лиш виризирнула у вікно і всміхнулася. Насправді їй було байдуже в який саме торговий центр привезе її Джай. Бранку вже давно не хвилювало, який саме на ній одяг. Лілею цілком влаштовував вже той факт, що останній на ній просто був. 

— Цілком, — сказала рішуче відчиняючи двері новаторобіля. Холодне повітря двору ринуло їй в обличчя і вона інстинктивно стала розтирати власні плечі, допоки не відчула його обійми на своєму тілі. І хоч його тіло завжди було холоднішим від її, та обійми чоловіка кожного разу давали їй тепло.

— Так тепліше? — його шепіт, приніс не просто насолоду і тепло…це був жар. Це було як лавина, що накрила її несподівано. Давно їй вже не приносили стільки задоволення звичайні дотики, звичайні обійми. 

— Так навіть спекотно, — посміхнулася бранка, озираючись до Джая обличчям і ховаючи його в нього на грудях. 

— Ходімо краще всередину, там тепліше…

Всередині будівлі дійсно була дуже комфортна температура. Величезний мас-маркет нагадував великий мурашник по якому розповзалися люди. Їх одяг вказував на те, що вони, переважно, з вищої касти. І серед цього всього потоку…вона, в чоловічому одязі, що не просто вбога, вона бранка. Але Джай не соромлячись тримає її за руку. 

Вони зайшли в капсульний корпус. Лілея швидко звільнила себе від верхнього одягу, залишаючи лише білизну. 

— Джаю, зараз не час заплющувати очі, — захихикала жінка, відкриваючи електронний каталог з одягом, — Мені вони потрібні…і взагалі, відкрий каталог теж, будь ласка….

Джай знову заграв жовнами, але тицьнувши перед собою, таки відкрий електронний каталог.

— З якої категорії почнеш? — несміливо звів він очі на жінку…свою жінку, — Що любиш одягати? 

— Сукня? Любиш коли жінки одягнені в них? 

— Я до зустрічі з тобою навіть жінок не любив… — вичавив з себе чоловік. 

— Думаю сукні підійде…ну для початку, — сміливо ткнула на цю категорію бранка і перед ними відразу ж розгорнулася кольорова палітра цих нарядів різної довжини, кольору та стилю, — В якому платті мене уявляєш, Джаю? — запитувала грайливо Лілея, гортаючи вздовж іконки суконь, — Можливо ти любиш червоне? Думаю всі чоловіки мріють побачити свою жінку в такому наряді, — всміхнулася натискаючи на зображення і враз програма спроектувала на жінку обраний нею наряд. А саме червону сукню аж до підлоги, яка плавно обтікала її силует, як червона морська хвиля, влучно підкреслюючи її струнку фігуру. А озирнувшись, перед чоловіком показалася жіноча спинка з тонкими червоними нитками, що лиш підкреслювали жіночий шарм, — По твоєму захопленому погляді, бачу, що тобі подобається, але чи не думаєш ти, що це занадто? — вголос озвучувала думки бранка, вимикаючи іконку. Натомість її палець натиснув вже на стриману чорну сукню. Та теж була по фігурі і мала відкриту спину, але все ж виглядала більш стримано, — Твій погляд говорить, що це вже краще, але мені цього недостатньо…це не воно, — констатувала наче сама собі жінка, і її долоня знову стала гортати каталог. Та враз її тіла знову торкнулася проекція і вона помітила на собі вишукану сукню оранжевого кольору. Спереду переплети, а низ сукні плавно спускався додолу ховаючи її рівні ніжки. Ніжні пір'їнки оздоблювали край сукні додаючи образу неймовірної ніжності та витонченості. 

— Ця, – подав голос чоловік не зводячи з неї очей.