16. У мене був твій погляд, але тепер є ти

Корнер прийшов того вечора задоволеним. Я знала це з виразу його обличчя - губи злегка підняті в посмішці, брови зведені на переніссі, і його погляд в мою сторону…не в сторону Талі, своєї дружини…Він дивиться на мене так, коли все вдалося. 

— Ходи сюди, Лілю, — нахабно поплескує він себе по колінах, а я вагаюся. Не через те, що Талі це не подобається. (Я знаю, що вона занадто слабкодуха, щоб покінчити зі мною. Їй нічого не залишиться зараз крім як незадоволено пирхнути і залишити мене з її чоловіком на одинці). А через те, що я не люблю коли цей чоловік лізе до мене в такому стані. Та все ж зітхаючи та відверто кривлячи губами сідаю йому на коліна. Він теж незадоволено зводить моє обличчя і спрямовує мої очі до своїх, — Що досі гидко від мене, чи як Ліль? 

— Ти нестерпно смердиш, – випалюю йому в очі, — Від тебе тхне мохом та якимось болотом. Ти знаєш, що я ненавиджу таке… — прислоняючись до його вуха говорю йому то. Відчуваю ще й запах його поту. Цей чоловік ніколи не пахнутиме приємно…навіть після того, як помиється. Він завжди мені смердітиме…

— Знаю, — відповідає він мені тихо…але потім, коли я вже зібралася відсторонитися від нього, зупиняє мене, хапаючи за потилицю, — Спершу хоч поцілуй, а все інше буде опісля…коли я приведу себе до ладу. 

Його очі відверто горять бажанням до мене, та мої не розділяють цього бажання. Та все ж цілую цього брудного нахабу аби відстав від мене…

— Я знаю, що рожею не вийшов, але я грабіжник, Лілеє, — звертається він зрештою до мене так, як мені то подобається. Лілея, як от квітка. Це трохи проганяє мою роздратованість, але відраза все ще перекочується тілом жалючими мурахами, — Я можу вкрасти практично все, окрім твого серця, адже так, мала? 

— Так, – чесно відповідаю. Немає сенсу брехати цьому чоловіку. Грабіжники завжди дуже проникливі, і цей такий…Він вже вивчив мене, як і я його теж, — Але не певна, що це для тебе вкрай важливо. Думаю тебе цілком влаштовує той факт, що я з тобою сплю.

Корнер всміхається кутиком рота, і дивитися на мене нахиливши голову в один бік. Його пальці дратівливо постукують по бильці м'якого крісла, а очі все ще горять жагою заволодіти мною. 

— Було достатньо…кілька років тому, – відказує зводячись зі свого місця. Це не хороший знак. Я не хочу, щоб це таки було між нами до того, як він навідається до душу, — Але тепер мені хочеться більшого…, — обережно він бере мою долоню і підносить до своїх губ. Його поцілунок обережний, і це…це..трохи не притаманно його грубій натурі. І це не подобається мені ще більше…

— А як же Талі? — нервово глитаю від свого запитання. 

— Талі? — вишкірюється грабіжник, — Талі вже давно моя дружина лиш формально. Та ти знаєш, що справжні почуття в мене є до тебе.

— Зате в мене їх немає…, — відказую швидко, і грубо вириваю свою долоню з його. Не можу сказати, що мене верне від цього чоловіка. Але у нього ніколи не буде і шансу на те, що я його кохатиму.

Корнер нервово шкіриться. Видно, що його дратує моя відповідь. Він кидає кілька якихось тек зі столу у своєму гніві. Звідти сиплються електронні світлини, що спалахують світлом і гаснуть, як зірки. Серед тих світлин мій погляд чіпляється за образ якогось чоловіка. Неквапливо підходжу до електронної світлини, беру до рук. Дивлюся тому чоловіку в очі, а той чоловік ніби дивиться на мене….крізь мене.

— Це хто? — звертаюся до Корнера, що все ще лютує, але я на це не зважаю. Лісний грабіжник озирається до мене і швидко підходить до моєї знахідки. Забирає світлину з моїх рук і бере до своїх. Мені чомусь неприємно від того як брудні пальці Корнера проводять по обличчі чоловіка зображеному на фото. 

— Це? — задоволено всміхається він, а його лють таки згасає. Здається, що його почало хвилювати те, що він бачить перед собою. Точніше той, хто зображений на фото, — Це ласий шматочок. У нього є що красти. Але кажуть, що це небезпечний псих, для якого вбити, то раз плюнути…— говорить Корнер, і спльовує на землю, ніби йому огидно. А мені в цей момент стає огидно від Корнера. Це одна з головних причин по якій я ніколи не зможу покохати такого, як він. 

— А ім'я? — забираю світлину собі назад до рук.

— Ліль, мені здається ти зараз не про те думаєш, — хапає мене в обійми Корнер. Я відчуваю, що його не стримання досягло піка…і скоро моя відраза досягне тієї самої межі.

— Як його звуть? 

— Тобі що це сподобався цей псих? — дивується грабіжник, — Серйозно?? — він бачить в моїх очах ствердну відповідь, і на диво його це не дратує, а навпаки веселить, — О..забудь, мала, він за життя не мав жінки. А тим паче він вже ніколи не матиме жінки, яка належить мені, — обійми Корнера стають тугішими, але мене це хвилює все менше. Зараз мені важливо знати лиш одне ім'я…

— Можеш забути про душ, якщо скажеш мені його ім'я…

— Джай. Його звуть Джай. А тебе Лілея, і ти завинила мені, — різко розвертає мене до себе чоловік, а я заплющую очі і віддаюся його дотикам. В той день мене припинило хвилювати будь-що пов'язане з лісом та Корнером чи навіть Талі. Єдине, що було важливим мені…чоловік очі якого все ще слідкували за мною зі світлини.

###

 І зараз її все ще хвилює цей чоловік, на ім'я Джай. прямо зараз він сидить коло неї. Він обіймає її. А де Корнер? Корнер десь давно гниє в тому самому лісі. Десь там серед смердючого моху…а вона тут. Поруч з Джаєм. 

— Що означає Ібріс це і є ти? — зазирає йому в очі дівчина. Їй здається, що загадки пов'язані з цим чоловіком ніколи не розплутаються. 

— Ібріс, це всього лиш програма, створена мною. Після того…ну як ти лежала в мене на грудях і слухала мене, мої слова. Мою правду і брехню. Мені прийшла ідея як вдосконалити мою залізну леді. Тепер, щоб знати говорить хтось правду чи бреше достатньо почути його пульс…або ж серце, — поклав голову їй на груди чоловік, — Твоє серцебиття передається в моє вухо, де є аналізатор, мініверсія Ібріс.