14. Син насилля

Лілея сиділа на дивані, а на її колінах спав Джай. Це було дивним, бо зазвичай, все було навпаки — не спав він, щоб спала вона. Сонце вже давно втопилося за горизонтом, здавалося, морські хвилі проковтнули його повністю і назавжди. Але ось його маківка визирнула знову і тягнулася вгору. Дівчина сиділа і думала над тим, що трапилося. Як, такий сильний чоловік як Джай, міг так просто здатися? Зараз він дійсно нагадував хатнього песика, що пригрівся кого свого господаря. 

— Єдиний варіант врятувати тебе — це твоя втеча, — раптом сказав він не розплющуючи очей.

— І давно ти не спиш? — всміхнулася дівчина, бувши радою тому факту, що знову чує його голос. 

— Не знаю…

— Але ти знаєш, що це не варіант? — запитала дівчина, а Джай розплющив повіки, — Моя втеча нічого не поміняє вже, правда? 

Мовчав. Ймовірно, зважував, що відповісти. 

— Я нікуди не піду, Джаю, — твердо заявила Лілея, — Я нікуди не піду крім твого серця, я ніде більше не бажаю ховатися.

— Він знищить тебе…розтопче як квітку, — сказав Джай обережно торкаючись її обличчя. В очах не було ні покори, ні спротиву, ніби дійсно він не вміє відчувати, переживати чи боротися? Ні, так не буває. Так не може бути! 

— Я не боюся його, я боюся за тебе…

— Не варто, — всміхнувся чоловік кутиком рота, — Усе найгірше, що могло зі мною трапитися, уже трапилося. Але ти не повинна це проходити…ти…маєш піти. Повинна піти. 

— Що він шукав? Що йому треба, Джаю? 

Відповіді Лілея так і не почула, адже після кількох секунд тиші в хаті почувся шурхіт пакетів. 

— Отруйна Беладонна і благородна Мадонна, що тут трапилося? — схопившись за серце зайшла в приміщення хатня господиня.

Було не зрозуміло, що нещасну жінку шокувало більше: вибиті вхідні двері чи те, що Джай лежав на колінах у бранки. З пакунків, знову посипалися інжири. Класика жанру, — подумала про себе Лілея і всміхнулася від цієї думки.

— Ой, вибачте, якщо я не…— заметушилася Аріела не знаючи куди себе діти, тож не придумавши нічого кращого, робила те, що й зазвичай — збирала розсипані по підлозі фіги.

— Ні, вчасно, — заперечив Джай звівшись, — Ми ж голодні, правда? — всміхнувся до Лілеї чоловік.

— Так і є, — підтримала його дівчина.

— Мені треба у місто. Ти зі мною чи будеш тут? 

Лілея томилася від вибору. Їй безмежно хотілося піти з Джаєм, але з іншої сторони їй хотілося залишитися з Аріелою сам на сам, щоб розпитати щось про нього.

— Я залишуся і прослідкую за тим, щоб Аріела не використовувала сьогодні теріякі, — підморгнула до чоловіка дівчина. Той лиш ледь помітно кивнув і направився на другий поверх, ймовірно переодягтися. 

— Взагалі-то я не планувала сьогодні готувати щось з териякі, — розгублено заперечила хатня господиня, — Ви можете скласти електронний список, що любите, а що ні і я…, — строчила жінка, але Лілея всміхнувшись, мовила:

— Аріело, просто видихніть і з'їжте інжир, гаразд? — простягнула бранка господині фігу. Аріела таки замовкла і несміливо потяглася до солодкого фрукту. Джай, що якраз спускався вниз сходами, прискіпливо глянув на жінок. Панувала тиша. Він, нічого, так і не сказавши тихо вийшов з дому, — Ви ж ближчі з Джаєм ніж показуєте? — тепер вже прискіпливо на Аріелу дивилася Лілея, — Ви ж знаєте його? 

Хатня робітниця кілька секунд дивилася на інжир, але зрештою відкусила.

— Я не знала вас, — всміхнулася у відповідь.

Здавалося це задовольнило бранку.

— Джай казав у вас немає дітей? 

— Чому ж? — стенула плечима Аріела і примружила очі від солодкавості фрукта, — Є, — загадково всміхнулася, — Не рідний, правда, але…

— Джай…, — здогадалася Лілея.

— Джай, — ствердно кивнула головою хатня робітниця, — Джай хороший чоловік, хоч і страшний. Ну не в сенсі зовні, але є в ньому щось холодне та таке, що відштовхує.

— Але ж вас він не лякає, так, як ви це демонстрували? 

— Ну, трішки прикрасила, — розсміялася Аріела, — То що тут відбулося? Це був Тархос?

Лілея мовчала кілька секунд. Мороз як голки знову впивався у шкіру, змушуючи здригатися. 

— Красивий гад, але такий негідник…, — сказала сама до себе Аріела.

— Що він зробив з Джаяєм? За що…

— Не знаю, — заперечно помахала головою жінка, — Ймовірно, нічого доброго…Знаю лиш, що Джай був народжений від коханої жінки, а Тархос від законної, від тої що належить. 

— То вони справді брати? 

— Справді брати, — підтвердила Аріела, прийнявшись зрештою розкладати продукти, — Ви накликали біду на Джая своєю появою, Лілеє. Бо Тархоса не було тут кілька років, а тепер він тут буде знову за кілька днів….

— Що йому треба? Що він шукає??

— Ймовірно, те що в нього немає. А що в нього немає я не знаю…

Лілея важко зітхнула, бо ситуація не те, що не прояснялася, а навпаки ще більше заплутувалася. Дівчині відчайдушно хотілося смикнути за якусь ниточку, щоб весь цей клубок враз розсипався, залишаючи їй лиш серце Джая. 

— Вам краще піти…— холодно відважила Аріела, — Бо інакше ще більша біда спіткає й вас.

— Без Джая більше життя не уявляю. Або жити з ним, або померти, але теж з ним…

— Ви така відчайдушна жінка, Лілеє, — сумно зітхнула Ареіла, — Але ж мені треба готувати, усе це не моя справа…, — наче отямилася хатня робітниця і враз, заметушившись, стала діставати з пакунків зелені голівки якогось продукту. Лілея перший раз бачила такі чи то квіти, чи то кактуси, тому з цікавістю взяла їх до рук.

— Це їстівне? — запитала Аріелу намагаючись зрозуміти чи є в цього “кактусу” запах.

— Авжеш, їстівне….специфічне можливо, але дуже корисне. Джай любить таке…— забрала хатня робітниця в Лілеї продукт, — Це артишок. Квітка, до речі.

— Бачу Джай любить їсти квіти, а мене досі не спробував, — всміхнулася собі під носа бранка, але здавалося Аріела то почула, бо враз почервоніла, але старалася не подати знаку. Лілея ще раз посміхнулася і вирішила уточнити: — Поцілувати.