13. Де вони?

Лілея відчула як мороз пронісся її шкірою, і цього разу не від дотиків Джая, це дійсно був страх…і холод. Наче це вона десь там за вікном, посеред лісу з витаючими у ньому сніжинками. Заціпеніння її чоловіка з секунд розтяглося на хвилини, а “пси”, все ближче.

— Джаю, — турнула його бранка, але той все ще стояв непорушно, — Джаю, Джайчику! — припала до нього дівчина. Чоловік перевів на неї погляд і наче винернув зі свого стану.

— Йди до Ібріс і замкни двері, — попросив він її взявши за долоні, але Лілея зі сльозами на очах, стала заперечно махати головою, — Хутко! — крикнув на неї Джай, але дівчина лиш сильніше припала до нього і нікуди йти не збиралася. 

За кілька секунд почувся вибух, від чого їх відкинуло один від одного. Став клубочитися якийсь дим, але він не мав запаху і був більше схожим на тумах. А ще холод…З білих цівок показалася постать чоловіка зі зброєю в руках. На його обличчі була легка посмішка, що робила його привабливим і небезпечним водночас. Позаду нього ті самі чоловіки з оголеними торсами. 

— Ну, привіт, Джаю, — всміхнувся чоловік до господаря будинку, що розминав шию від удару й очима шукав Лілею, — Давно не бачилися.

— Не так вже й давно, Тархосе, — процідив крізь зуби Джай.

— Шукайте! — дав команду своїм “псам” чоловік. Ті відразу ж ввімкнули якісь прилади й стали розбрідатися по дому. 

— І як воно, Джаю, жити ось так, як ти? Самотнім, далеко від свого господаря? — в словах непрошеного гостя чулися насмішки та зверхність. Він походжав по кімнаті, намотуючи круги навколо Джая. 

— Бути вільним завжди краще ніж бути рабом, — відповів Джай нарешті зустрівшись поглядом з Лілеєю, що причаїлася в темному кутку кімнати. Тархос розсміявся з цієї відповіді, а потім різко перехопивши погляд чоловіка і собі поглянув в кут. 

— Ого, що я бачу? — демонстрував він здивування, крокуючи до бранки, — В темній оселі чудовиська з'явилася ніжна квіточка, — вигнув чоловік голову занадто сильно, навіть майже не природно. Він сів навпочіпки перед Лілеєю і простяг їй руку, щоб вона звелася, — Я здивований, чесно, Джаю, — озирнувся Тархос до чоловіка, — Жінка у твоєму домі? Це щось неймовірне.

Лілея підсвідомо розуміла, що краще не противитися цьому чоловіку і подала руку. Той спершу кілька секунд дивився їй в очі, потім звів на ноги й поцілував їй руку. 

— То виходить морський пес Катаріс не збрехав, — губи гостя смикнулися після поцілунку в нещирій усмішці, — А то я вже думав повернутися і вирізати йому язик за вигадки. 

Тархос все ще не відпускав дівочої руки. Після поцілунку він впевнено, але обережно перевернув Лілеєну руку поглянувши на зап'ясток. Там була мітка рабині.

— Бранка, — всміхнувся сам до себе, — Катаріс таки не збрехав, коли сказав мені, що продав Джаю рабиню неймовірної краси. Клявся всіма своїми грошима, брудний негідник. Що ж ти мене здивував, Джаю. Ти ростеш, можливо…якби ти зробив таке раніше, ми б з тобою навіть були б на рівних…, — Тархос нарешті випустив руку Лілеї ще раз прискіпливо глянувши в очі. Повернувся до Джая: — А можна мені спробувати її, ти ж не проти? — він різко повернувся назад до Лілеї, і схопивши за талію притяг до себе: — У тебе виявляється нічогенький смак, — всміхнувся, нахабно нахиляючись до вуст бранки, але був відсмикнутий руками Джая від дівчини.

— О, — зробив кисле обличчя Тархос, — Ми обоє знаємо, що це було даремно, правда? Дика псина лютує, як чудесно.

Все ще бувши в міцній хватці Джая Тархос клацнув пальцями й за кілька секунд кілька “псів” з'явилося поруч.

— Дістати щит! 

Чоловіки відразу ж спроєктували довгу білу панель, наче посеред кімнати з'явилися ще одна стіна. Тієї ж миті Джая з великою силою потягло до того щира і прип’яло так, що він аж головою вдарився. Лілея гучно зойкнула закривши рота руками. Здавалося Джая зафіксувало намертво.

— Джайчику…, — крикнула дівчина, не в змозі опанувати себе.

— Джайчику?! — знову вигнув голову Тархос, демонструючи чи то здивування, чи зневагу, — Тобі що, красунечко, дійсно подобається ось це? — ткнув він пальцем в бік щита, на якому “висів” Джай, не в змозі навіть поворухнутися, — Це ж щось, це крига, тупоголова брила не здатна на відчуття, — реготнув, — Він же навіть не знає як правильно поводитися з жінкою. 

Тархос знову підступив до неї неприпустимо близько. Він вдивлявся в неї чи то принюхувався. Перебирав волосся, проводив носом по шиї.

— Робив він з тобою таке? Ні! — сам же відповів з посмішкою, — Я певен, що ви навіть не цілувалися, — в очах красуні Тархос таки знайшов ствердну відповідь, — А знаєш, даремно…

— Відійди від неї, — прохрипів Джай.

— Відійти? — хмикнув чоловік, — Угу, а то що? Що ти можеш…Джайчику…, — знущався, але потім знову перевів увагу на красуню і продовжив: — Так, про що ми…бо тут псина залаяла, відволікла нас, трішки. Ааа! Даремно ти його не поцілувала, кралечко. Ти що не знаєш такої казки, де принцеса була зачарованою. Ну як жаба. Так от принцу треба було її лиш поцілувати й вона знову стала дівчиною, — Тархоса явно забавляли ці розмови? — Джаю, а ти їй показував свою кров? — озирнувся, — Показував, звісно показував. Давив на жалість напевно. Саме це і роблять усі безпритульні собачки, щоб їх нагодували або ж погладили. Так, от красунечко, він ж теж схожий на зачарованого принца. еге ж. Гляди подарувала б йому свій поцілунок, а він би й став нормальним. Але вже пізно, тепер замість нього тебе цілуватиму я. 

— Не смій…, — погляд Джая палав люту, та він не міг навіть поворухнутися.

— Бачиш, красунечко, — при обійняв Тархос Лілею за плечі й розвернувся разом з нею до Джая, — У Джая дійсно особлива кров. Його еритроцити як маленькі магнітики притягуються до цього щита. Смикайся не смикайся…ну це як сила гравітації, твої ноги завжди будуть прип'яті до землі. У випадку Джая все тіло. 

— Відпустіть його і я сама вас поцілую, — сміливо заявила Лілея. Така заявка була напевно дещо неочікуваною для Тархоса. Це його повеселило і додало снаги.