11. Я реагую лише на тебе так...

Аріела, як звичайно, приставила електронний ключ до дверей. За кілька секунд ті відчинилися і вона зайшла в помешкання з пакетами в руках. Але ті, відразу ж, випали їй з рук, коли жінка побачила як на неї витріщаються Лілея і Джай. 

— Отруйна Беладонна…Я…я…можу пояснити, Джаю. Той інжир я…що я з'їла, — намагалася пояснити щось жінка, але їй то не вдавалося через напад паніки.

— До чого тут інжир, Аріело? — холодним голосом запитав Джай від чого господиня дому взагалі схопилася за серце й аж присіла навпочіпки. 

— Вам не добре? — суворо глянула на Джая Лілея, і направилася до жінки, — Може води? — запропонувала, знову дивлячись на чоловіка грізним поглядом. Той, наче все зрозумівши, набрав води й приніс Лілеї, — Ось, випийте.

Аріела спочатку глянула на дівчину, а потім її погляд знову зупинився на господарі будинку. Той нависав над нещасною жінкою як чорна непривітна хмара. А міцні руки, що були складені на грудині, в уяві жінки вже торкалися її шиї. Вона рвучко пила, щоб не задихнутися.

— Джаю, ти можеш відійти! — сказала з посмішкою, але й з твердістю в голосі Лілея, — Ти її лякаєш? Нещасну жінку зараз інфаркт прихопить.

Джай нічого не відповів лиш нагнувся до них і глянув в очі спочатку одній, потім іншій. І якщо в Лілеєному погляді не було й натяку на страх, то Аріела, здавалося, ладна була крізь землю провалитися аби Джай не дивився їй в очі. 

— Я спробую сама їй все пояснити, гаразд? — торкнулася до його плеча бранка. 

Джай ще раз кинув на них суворі, як здалося Аріелі, погляди, і підвівся. Господиня дому полегшено видихнула, але остаточно вона зітхнула коли Джай покинув дім, пішовши до моря. 

— Отруйна беладонна і благородна мадонна, — як на духу випалила Аріела, — Як вам може подобатися цей чоловік, Лілеє?

— Він до місяця привабливий, Аріело, — розсміялася Лілея з реакції жінки.

— Мені інколи здається, що він поглядом вміє вбивати, присягаюся беладонною. 

— Хіба оживляти, — загадково прикусила губи дівчина, пригадуючи білю лілію, яку “виростив” для неї Джай, — Не зважайте, Аріело, — посміхнулася дівчина до господині дому, яка здивовано глипала очима, — Не варто клеймувати людину психопатом чи вбивцею лиш через зовнішність. Людська оболонка може бути оманливою. 

— Так-так, — похитала головою Аріела, — Але це не просто мої страхи, усі говорять, що для Джая вбити то раз плюнути. Через то він і самітник. 

— Ти бачила, щоб він когось вбивав? — заклала руки на грудях Лілея.

— Якби бачила, я б тут не працювала, — зітхнула хатня робітниця, нарешті пригадавши про пакети з продуктами.

— Гаразд, Аріело, облиш це поки що. У мене до тебе є дуже специфічне прохання, — вирішила почати здалеку Лілея. 

— Еее…ви вибачте, я думала, що ви розказали Джаю про те, що я з'їла його інжир, думала підставили мене. Вже проклинала вас подумки, але ви хороша…, — привітність і щирість Аріели розположували цю жінку до себе. Вона, здавалося, не лукавила. Якщо вона відчувала страх, то вона його і демонструвала. При чому дуже емоційно і бурхливо, — Тому звісно, я готова вам допомогти. 

— Це тому, що ти ще не чула умов, Аріело, — сказала наче сама до себе бранка, — Насправді, нічого складного, тобі лиш треба взяти Джая за руку, а краще обійняти.

В очах Аріели читався непідробний страх. Вона боялася підходити до свого господаря ближче ніж на пару кроків, а тут за руку взяти! Джая! Того, що вміє вбивати тільки поглядом! 

— Смерті моєї хочете, Лілеє? Отруйна беладонна, та як же я відважуся на таке?!

— Не хвилюйтеся, Джай струмом не б'ється, — розсміялася дівчина, — Ну, майже, — вирішила додати з посмішкою, пригадавши його кров, — Але я жартую, — хатній господні точно не варто про це знати. 

— Ну…я…я, я боюся його, чесно.

— Аріело, як ви працювали тут якщо у вас такий страх? — важко зітхнула бранка. Але потім до неї дійшло усвідомлення того, що можливо варто заохотити жінку грошима? Схоже Аріелі вони були вкрай потрібними, якщо вона долала свій страх ради їх отримання. 

У відповідь хатня господиня лиш знизала плечима і сказала:

— Ну…Джай завжди тримався на відстані, зарплату перераховував на електронний гаманець і туди ж надсилав усі розпорядження. Ми практично з ним ніколи й не говорили, лише за крайньої потреби.

— От що, Аріело, а що як цього місяця ваш електронний гаманець поповниться більшою сумою, скажімо так подвійна зарплата, чи додаткова премія, адже тепер вам доводиться готувати для двох осіб? Відповідно і зарплата повинна бути більшою…

— Ну воно то правильно, — якось засумнівалася Аріела, — І взагалі то так і повинно бути, — набирала впевненості жінка, — Але я навіть не знаю. А навіщо це? 

— Якщо погодитеся, то доведеться відкрити вам одну таємницю, Аріело, — підморгнула Лілея. 

Очі хатньої господині зацікавлено зблиснули. В зіницях горіли вогники цікавості. Схоже ця жінка любила плітки ще більше ніж гроші. 

— А я не поплачуся за цю таємницю власним життям? 

Хвилювання жінки можна було зрозуміти. Та й Лілея не знала по правді що їй на це відповісти. Адже усі в місті знали, що Джай не простак, але хто він? Чоловік з високої касти, який майже не спілкується з людьми. Темні чутки навколо його імені та походження, ймовірно, не були лише чутками. 

— Аріело, я вас прошу допомогти йому. Це не вартуватиме вам нічого, треба лиш торкнутися його долоні…це все…

— Ви не відповіли на моє запитання, Лілеє? Отруйна беладонна, я не хочу злягти кістками в його темному підземеллі. У мене сім'я, діти врешті-решт.

Торгується чи дійсно так залякана? Лілея намагалася зрозуміти які почуття зараз переважають у цій жінці. 

— Ваші діти люблять інжир? 

— Мої діти вже давно не їли фруктів, — з сумом констатувала жінка. Це було гарною ниточкою. 

— Тоді до подвійної зарплати, обіцяю додати ще кошичок інжирів. 

Аріела явно вже була на грані того, щоб погодитися. Навіть губи облизала при згадці солодкого, але недоступного для неї плоду.