9. Моя кров - холодна

Лілея не могла дочекатися, коли Джай повернеться додому. Вечеря була приготованою, а Аріела вже давно пішла. Пальці дівчини припали до холодного скла, а погляд знову скувало море. Хвилі сьогодні були темно-синього кольору, з переливом чогось сріблястого. Яка краса і який холод водночас. Нарешті двері клацнули, це міг бути тільки Джай. Лілея зірвалася з місця і кинулася до чоловіка. Той, як завжди був холодним, і з холодним тілом. 

— Аріела приходила? — запитав Джай, спрямовуючи погляд спочатку на бранку, а потім на стіл.

— Так, — відлипла від нього бранка, — Мила жінка, але повністю позбавлення почуття гумору.

Джай лиш підняв кутик рота у посмішці, і сказав:

— Для мене це немало значення, але якщо тобі вона не сподобалася знайдемо іншу.

— Хатня робітниця позбавлена почуття гумору і господар позбавлений співчуття, і як мені тут існувати, Джаю? — жартувала Лілея, на що Джай лиш мовчки стис кулаки. 

— Ти…

— Я жартую так…, — випередила його Лілея, — Але не про почуття до тебе, Джаю, — додала бранка, підходячи до чоловіка. Джай на мить зупинив на ній погляд. 

— Від тебе пахне інжиром, — врешті сказав, обережно торкнувшись її губ.

— Так…я з'їла кілька штук, — кумедно покрутила носом дівчина.

— І скільки ж там залишилося? 

— Ммм…не знаю, може штук п'ять? — запитально відповіла. І її зовсім не лякав сталевий погляд її господаря, ні відсутність його емоцій, рівно як те, що вона з'їла його улюблені фрукти. 

— З'їж і інші, свіжі фіги швидко псуються, — просто констатував Джай, заглядаючи у сковорідку вок. 

— Я дала один Аріелі, вона давно хотіла скуштувати інжир.

— То чому не пробувала? 

— Казала, що боялася тебе запитати.

Здавалося, Джаю було однаково щодо почутого. Він мовчки набирав коричневу локшину зі сковорідки. Запах креветок з соусом теріякі лоскотав нюх. 

— Ти вечеряла? — Джай подивився на неї й в його очах була турбота? Хвилювання?…щось там точно було, окрім порожнечі. 

— Ні, я чекала тебе.

Джай мовчки підвівся і набрав ще одну порцію локшини для Лілеї. Потім повернувся до столу. 

— Сідай…це смачна страва. 

— Для мене ні, якщо їсти її наодинці, — всміхнулася Лілея, і переставила свою тарілку на інший бік столу, — Я хочу дивитися на тебе, не забороняй мені, — хитро посміхнулася.

— Я не в змозі, — спокійно сказав той. 

— Чому? Бо ти мій бранець? — реготнула дівчина нанизуючи велику креветку на виделку. 

— Я не в змозі відмовляти …тобі, — після кілька секундною паузи відказав той. 

— Мені здається, Джаю, ти вмієш відчувати…просто у тебе ця здатність притуплена.

— Мене позбавили емоцій, залишилися якісь інстинктивні речі та відчуття. 

Лілея всміхнулася кутиком рота, а потім взяла порцію локшини. Ні, цей чоловік однозначно кохатиме її та тільки її. Як і вона його. І зараз в ній говорить не власницький інстинкт, не хіть, і не жага до цього чоловіка. Ні…то щось, що люди ніколи не могли пояснити. Якась невидима ниточка, що зшивала двох в одне. 

— Доїсиш, я покажу тобі…,— спокійно сказав Джай доївши свою порцію. 

Лілея не була сконцентрована на їжі, вся її увага була скупчена над чоловіком навпроти. Холодний, але не крижаний. Суворий, але не злий. Запевняє, що не вміє кохати, але обрав бути її невільником. Щира посмішка розтягнула її губи в лінію, демонструючи дівочі ямки. 

— Я вже.

Джай лиш прискіпливим поглядом глянув у її тарілку. Там була ще як мінімум половина порції локшини.

— Я вже, кажу тобі, — зрозуміла його погляд Лілея, — Усі королівські креветки я вже звідси виколупала, а в локшині забагато теріякі…гірчить, — кумедно покрутила носиком бранка. 

— Якщо тобі не подобається як готує Аріела, то я знайду іншу…

— Джаю, — розсміялася Лілея закидаючи голову назад, — Так, Аріела вона…ну..ми з нею навряд чи станемо кращими подругами, але вона мила жінка. І добре готує, просто цей соус мені ніколи не смакував. Ти обіцяв щось показати мені…

Джай мовчки підвівся зі столу і направився вниз.

— О ні, — зітхнула дівчина, — Тільки не кажи що знову доведеться спускатися в це темне і холодне підземелля. 

— Можеш взяти якийсь мій теплий одяг.

— А в тебе такий є? — прошепотіла Лілея над самим його вухом, — Ні, Джаю, — торкнулася вона пальцями його долоні, — Я тобі вже казала, що ніщо, не зігріє сильніше за твої обійми. Обійми мене і я піду.

Джай підняв погляд на бранку. Що він робить? Обіймає її очима, очевидно. Вже від цього ставало тепліше. Його руки торкнулися її плечей і пригорнули до себе. Лілея опустила голову на його плечі, ідеальний контакт. 

Залізна пані Ібріс зустріла їх привітанням. Джай підійшов до одного з моніторів і торкнувся його долонею. Та, наче провалився крізь, від чого Лілея аж зойкнула. З місця контакту Джая та монітора сочився білий дим, чи то сяйво. Виглядало то і моторошно і фантастично водночас.

— Що це? Це безпечно? — підійшла до нього дівчина.

— Так, це такий собі апарат, що сканує людське коло кровообігу і лімфи. Не бійся, доторкнися тепер ти..і довірся мені.

Лілея ствердно кивнула і коли Джай забрав руку від монітора, вона поклала туди свою. ЇЇ долоня теж злегка провалися в якийсь хаос, і дівчина відчула легке поколювання як від морозу.

— Тільки не забирай руки, гаразд? — Лілея знову кивнула, і Джай сказав: “Почати сканування”.

Бранка відчула як від кінчиків її пальців погнав холодок, але він був прийнятної температури, хоч й приємним його теж не назвеш. Вона бачила під своєю шкіру наче як сяйво, що гнало її артеріями та спускалася венами до низу. Це сяйво розтікалося по всьому її тілу, і таке явище відчувалося ніби малі мікротоки, але болі не було.

— Все гаразд? — запитав Джай спостерігаючи за її реакцією.

— Так, — впевнено відповіла Лілея. Їй було цікаво спостерігати за своїм тілом, що підсвічувало. Це було незвично і навіть дивовижно.