7. Твої дотики до мене

Лілея страшенно змерзла. Її зуби уже майже цокотіли й вона вся тремтіла. Але бранка боялася поворушитися, щоб не сполохати цієї миті, щоб не сполохати Джая. Ні, тільки не зараз, коли його міцні руки обійняли її тендітну талію. Здається чоловік не помічав, що вона на грані…А море ставалося ніби холоднішим, вода пронизувала до кісток. Зрештою, бранка не витримала і прошепотіла синіми губами:

— Джаю, я так … — її слова обірвалося, а тіло розм'якло і віддалося хвилям.

Джай, підхопивши її на руки, пішов до берега. Волосся бранки немічно тріпотіло на вітрі, а локони ніби змії обвивали його руки. Чоловік притискав її до себе, не розуміючи, що трапилося. По блідості шкіри, що навіть віддавала якоюсь синявою, він зрозумів, що вона замерзла. 

Прийшовши в оселю, вклав її на диван коло каміна і вкрив ковдрою. 

— Розпалити вогонь, — сказав, після чого в каміні загорілися червоні язики полум'я. Вони відразу ж ніби захотіли торкнутися блідої дівочої шкіри, але лиш жадібно кидали на неї свої тіні. Джай просто сидів навпроти дівочого обличчя, чекаючи поки та прийде до тями. Його долоня сама потяглася до її лиця і торкнулася тендітних вилиць. Здавалося, стан її знепритомнення перейшов у сон, бо її губи розтяглися у ледь помітній усмішці. Схоже їй сниться щось хороше. Може водяні лілії, чи польові…., а може їй снився він?

У його домі була жінка…це було дивним, незвичним…чимось новим в його житті. Але він — лід, а вона ніжна квітка, яка не переносить холод, хіба такий як він зможе подбати про неї, захистити, покохати? 

Її долонька визирала з під теплої ковдри, Джай обережно торкнувся її своїми пальцями. Тіло бранки відразу ж вкрилося “мурахами”. Він холодний! Підсунувся ближче до вогню, щоб швидше нагріти власну тілесну оболонку, чи як люди кажуть — шкіру. Зрозумів, що перестарався коли побачив, що його футболка спалахнула. Швидко скинувши з себе її, намагався торкнутися спини, щоб зрозуміти наскільки там сильні опіки. Але його пальці були перехоплені дівочими долонями. 

— Джаю…що з тобою? — почув він її запитання. Лілея дихала йому у спину оглядаючи.

— Схоже там опіки, — відповів Джай, глитнувши.

— Тобі треба обробити рани…де твої ліки? — відірвала від його спини пальці бранка. 

— Вибач, я не розумів, що тобі холодно…там у морі…

Лілея лиш ледь всміхнулася, коли Джай озирнувся і поглянув їй в очі. Чому вона йому вірила, хоч то й видавалося дивним?

— Вода мала десь п'ятнадцять градусів, Джаю. Звісно мені було холодно…

— Вибач, я не відчував…

— Що з тобою? — запитала, не відриваючи погляд і беручи його долоню, що все ще була холодною.

— У мене інколи проблеми з терморегуляцією. 

— І що це означає? — намагалася зрозуміти дівчина, її знову кілька разів перетрусило від згадки про холодну морську воду.

— Я не відчуваю холод як усі, я можу відчути, що мені холодно, лиш коли температура опускається нижче нуля, — пояснив Джай все ще стоячи без футболки, але вже обличчям до Лілеї. Дівчина не спускала очей з його торса. Його тіло нагадувало їй глибу льоду ідеальної форми. 

— То де аптечка, адже біль ти відчуваєш, так? — всміхнулася бранка, відриваючи погляд від його грудей. 

— Так, але не повною мірою…

— То…і де ж вона, Джаю? 

Чоловік лиш струсив головою і вказав рукою на дальну тумбу. Лілея відкрила її і витягла звідти ранозагоюючу мазь. 

— Ще й з охолоджуючим ефектом, — прочитала дівчина і всміхнулася, - Те що треба…

— Там ментол.

Лілея обережно розкрутила тюбик і підійшла до Джая. Ні, треба сказати, щоб цей чоловік таки одяг футболку…потім.

— Джаю, обожнюю дивитися на твоє обличчя, — почала говорити прикушуючи губи, — І не тільки, — її погляд ковзнув знову на чоловічі груди, — Але повернися, будь ласка.

Чоловік слухняно розвернувся. Від чітко відчував дотики її пальців, але він не завжди відчував які вони її пальці…теплі, чи може навіть гарячі, в порівнянні з його шкірою, але швидше за все вони холодні, бо бранка змерзла. 

— Тобі що не боляче? — здивовано питала дівчина, коли обробляючи рани Джая, той навіть не смикнувся. 

— Я вмію терпіти, — пояснив той, напівозирнувшись до неї. 

— Я не хочу терпіти холод, Джаю, але я хочу кохати холодного тебе…теплого, гарячого. Та будь-якого, Джаю, — сказала, торкнувшись його плеча легким поцілунком, — Одягни, будь ласка, якусь іншу футболку, бо інакше я можу знову знепритомніти, — розсміялася вона.

— І тоді ти теж, — і собі спробував всміхнутися Джай.

— Що теж? — нерозумюче стенула плечима дівчина.

— Одягни на себе мою якусь іншу футболку, — глитнув чоловік. Лиш тепер Лілея зрозуміла, що також знаходиться лиш в спідній білизні. Вона задоволено всміхнулася демонструючи свої невеличкі ямочки на обличчя, — Невже це помітив першим ти? То даси..

— Що…

— Іншу футболку, але краще теплого светра.

— Ну…у мене немає дуже теплого одягу, але я обіцяю, що куплю все, що тобі буде потрібно.

— Головне, що ти купив мене…все інше не так важливе…

— Не раджу тобі кохати мене, — почав говорити Джай виймаючи з свого гардероба нову футболку і простягаючи Лілеї. Дівчина взяла її, навмисне дотикаючи до його пальців. Трохи тепліші, схоже вона зігрілася? 

— А я не раджу тобі опиратися коханню, Джаю. Ти однаково програєш йому, але зате кохання допоможе виграти тобі у всіх інших битвах. У тебе, до речі, є вороги? — несподівано запитала бранка.

— Так, — коротко відповів той, — І все ж я сам навіть не знаю, що я.

Лілея на мить стала нерухомою, наче його погляд скував її. Вона вдивлялася в його очі…вони здавалися дівчині такими глибокими, як море і безмежними як космос. Вони причарували її, забрали в полон ще там на березі порту “Крістоля”. 

— Джаю…ти не що, — зрештою прошепотіла.

— Я не певен…

— Що…що з тобою зробили твої вороги? Розкажи мені. Це не злякає мене, не змусить сахатися. Це дозволить лиш розуміти тебе краще…знати тебе.