Глава 4 На зустріч мріям

Глава 4

На зустріч мріям

- Дівчатка, я здала! Усі екзамени і пройшла перевірку! Але позавчора був мій перший політ.. – настрочила у чаті Інфініті.

Личинка Ящірки:

- Проте що там за але? Не можу зрозуміти ти рада чи якось розчарована.

Зазвичай через букви вони вже могли читати інтонацію кожної, вгадувати емоції по ту сторону екрану.

Хейтерша:

- Від того, що здала, напевне рада, а от з польотом щось не дуже.

Інфініті:

- Політ був просто жахливий, ці всі назойливі пасажири. Я була в Дубай, але вийти нам далі аеропорту не дозволили! І я жахливо стомилася. Я трохи не так усе це уявляла. Ну там, прилетіли, море, пісочок, Дубай, шопінг. Якось так. Проте я декого таки зустріла. Мужчину, він якраз сідав на свій літак авіаліній Катар. У нас був деякий перепочинок в межах аеропорту, нам виділили номери, коли я повернулась в номер після вечері, на мене чекав просто велетенський букет троянд.. І ми вже переписуємося 2 суток.. Він араб..

Проходила Повз:

- Ухти, яка історія, він напевне дуже гарячий, скоро буде кекс!

Тріна:

- Ой тобі тільки одне в голові. Тут романтична історія, як в кіно, а вона про своє!

Інфініті пропрацювала стюардесою буквально тиждень, а потім їй набридло, вона вирішила повернутись до того, до чого звикла: салони, вільний час, походи по магазинах та ресторанах. Але тільки вже у Дубай. За 5 днів переписки її араб запропонував зустрітись, приїхав до неї у Харків. А через тиждень прислав їй ще більший букет і квиток до нього у Дубай. І запропонував жити з ним у його палаці, і за деякий час одружитись.

Через два дні.

Проходила Повз:

- Представляєте, мені не повернули всю суму за курс.

Муфточка для Йоги:

- Чому?

Проходила Повз:

- Я прослухала 1 урок, стала пробувати виконати завдання до першого уроку. Це переливання із пустого в порожнє. Дурниця одним словом. Другий урок вже відкрився, але я не стала його дивитись, мені було вже не цікаво. Написала, що хочу повернути гроші. Я брала пакет зі зворотнім зв’язком від куратора. Вона стала вмовляти, що не так і що я можу не виконувати завдання, а проходити далі. Я сказала, дякую, нащо тоді я брала пакет зі зворотнім зв’язком? Ну в результаті написала мені сама блогерша, правда швиденько, після невеликого напору з моєї сторони. І каже добре, поверне гроші. Гроші прийшли у той же вечір, тільки не всі. Без 12,54 євро. Я спитала чого це? Мені пояснили, що вирахували за 2 уроки. А я сказала: тоді вирахуйте, що мені на ці 2 уроки не перевірили домашнє завдання! І тиша. Мабуть заблокувала, сучка.

Хейтерша:

- Це ж треба! Вже вдавиться за цю суму, крахоборка!

Проходила Повз:

- Як я зрозуміла, це так звана паризька меркантильність псевдо парижан.

Льолік:

- Доречі я часто продивлююсь квартири на а-рен-бі, так от помітив, у деяких квартирах стоїть внесення завдатку. Чесно, ніколи такого не помічав у решті країн. А саме у Парижі є таке. І ще чув від знайомих, що вони одного разу вселилися у квартиру, а коли з’їжджали, то завдаток їм так і не повернули, мотивуючи це тим, що вони там щось зламали.

Личинка Ящірки:

- Дівчата.. я щойно дізналася таке. Виявляється та блогерша, у якої я купила курс по гівах, у себе в профілі виклала інфу, що заробила на гівах 7 мільйонів. 7 чистих лимончиків!

Інфініті:

- То розвод. Скоріше вона і заробила лимон, а те все інше десь добрала. Надто перебільшена цифра.

***

Анжеліка /Хейтерша/ нарешті реалізувала свою давню мрію поїхати до Відня.

- Міс куди вам? – запитав таксист, таксі котрого під’їхало навпроти виходу з аеропорту.

- Мені до Опери.

Джелі вивчила місто наперед, за допомогою гугль мапи вона наче ще до поїздки пройшлася вулицями Відня і намітила, що саме хоче побачити і куди піти.

Таксі під’їхало в центр, Джелі у Відні. Кіпа відчуттів переповняли дівчину. Вона відчинила дверку авто і наступна історія перед очима немов втянула її у це місто. За декілька метрів також під’їхало ще одне таксі, з котрого вийшло чоловік у плащі, і туфлях на босу ногу. Старий, мабуть спеціально приїхав сюди, на ранкову чашечку кафи в атмосферній кафешці у центрі міста. Поки Анжеліка поринала в історії міста, її валіза мало не перекинулась на асфальт, коли вона перетягала її через бордюр. Розуміючи, що не встигне схопити за ручку, дівчина все ж зробила спробу її піймати, геть не звертаючи увагу на те, хто спостерігав за нею. Чоловік, що йшов по вулиці, коли Джелі, роздивлялась чудернацького старого, схопив валізу, тим самим втримавши її від падіння.

- Ой, дякую.. – відповіла Джелі, зіткнувшись поглядом з незнайомцем.

- Радий був допомогти, - відповів чоловік, одягнений охайно, з газетою у руці.

- Я Стів, - додав він і простягнув руку для знайомства.

- О так, я Джелі, точніше Анжеліка, але усі мене кличуть Джелі. Рада познайомитись і дякую за сумку.

Вона хотіла було вже розпрощатись і йти у своїх справах, коли Стів знову відповів:

- Вперше у Відні?

- Так, - коротко відповіла вона.

- Чашечку кави? Складіть мені компанію, запропонував він. Кафе Моцарт тут поряд.

- О так, я читала у путівнику про це кафе.

- Йдемо? – наполягав він.

- Можливо іншим разом, дякую.

- Домовились.

Так вона познайомилась зі своїм Стівом. І це були яскраві вечори, вона катались на мотоциклі по нічному Відню, деколи зустрічались о 5тій ранку, поки ще місто спало, вдень Стів стриг газон неподалік замку. Дівчина довгий час вважала його простим газонодоглядачем. Але деколи його одяг збивав її з пантелику. Спочатку вона не питала в нього нічого. Аж доки, він не познайомив з Агатою, своєю мамою, котра організовувала благодійні вечори. І теж деколи вдягалась якось дивно, наче з середньовічної картини. На одному із таких благодійних заходів, Джелі позайомилася із подругами Агати, котрі були значно напищені, ніж Агата, але веселі та дотепні старушенції. І випадково почула їхню розмову, котра стосувалась її: